Через характерну латентність домашнього побутового насильства воно не було предметом публічного обговорення. На цю обставину суттєво впливали і норми звичаєвого права, відповідно до яких сімейно-побутове насильство у будь-якій формі вважається приватною справою, втручання в яку традиційно не схвалюється громадськістю. А між тим цей вид насильства досить розповсюджений і широко практикується у всіх прошарках суспільства, як серед людей різних національностей, так і різного фінансового та соціального статусу, у сім’ях віруючих і невіруючих. Зважаючи на це, видається необхідним виділити деякі важливі риси, які характеризують сімейно-побутове насильство щодо неповнолітніх, визначити місце сімейно-побутових насильницьких злочинів у структурі насильницької злочинності, вказати на причини виникнення та поширення цього виду насильства.
В історії різних країн зафіксовано немало прикладів насильства над дітьми – фізичних і моральних знущань, сексуальної наруги і навіть ритуальних убивств. Це відбувалося тому, що ще до середини XVIII ст. діти були позбавленні будь-яких прав, а їх суспільний статус не був визначеним.
І хоч часи мінялися, проте ціннісні поняття залишалися незмінними. Адже народження, зростання і розвиток дитини – представника нового покоління будь-коли відбувало у системі певних суспільних відносин, спрямованих на збереження нового життя, захист його від різноманітних небезпек, надання всебічної підтримки, турботи, нагляду і догляду. Упродовж належного виконання (функціонування) цих суспільних відносин дитина одержує, насамперед, життєво важливі і необхідні матеріальні блага, створити (придбати) які вона самостійно не може в силу вікових особливостей. Тому є всі підстави стверджувати, що насильство над дітьми в сім’ї заслуговує окремого розгляду, оскільки діти, особливо у молодшому віці, є особливо вразливими і беззахисними, вимагають для свого повноцінного розвитку спеціальної уваги і піклування.
Сьогодення України характеризується критичною ситуацією у сфері охорони дитинства, супутниками якої є демографічна криза, погіршення як кількісних, так і якісних характеристик населення, загострення проблеми здоров’я дітей, значне зростання дитячої бездоглядності та злочинності неповнолітніх. У духовній сфері суспільства спостерігається суперечливість життєвих принципів, девальвація загальнолюдської і культурно-етичної системи цінностей. Неможливо не визнати, що сьогодні повної та об’єктивно реальної реальність статистики про масштаби та частоту випадків насильства в сім’ї нема ні в країні загалом, ні в окремих регіонах. Причини достатньо зрозумілі - закритість сім’ї як системи; взаємозв’язок жертв та насильників; відсутність доступу до сім’ї соціальних працівників; недостатність інформації в медичних закладах та правоохоронних органах, що не дозволяє робити висновки про розміри цього явища.
Безумовно, виокремлення насильства в сім’ї в самостійну соціальну проблему - тільки перший крок, спрямований на її вирішення. На цьому шляху багато перепон. На це впливає низка факторів. а саме: відсутність чітких визначень, теоретичної бази, наукової основи; обмеженість інформації про ступінь розповсюдження цього явища, про його причини та умови; відсутність закону, що забезпечує захист жертв насильства в сім’ї; судова і правоохоронна практика, що не визнає проблему насильства в сім’ї; високий ступінь латентності цього явища, а ще тим, що про факти насильства в сім’ї не надходять заяви в правоохоронні органи, а також приховуванням фактів насильства в сім’ї правоохоронними органами.
Провідний спеціаліст Подільського районного управління юстиції в м.Києві О.І. Гірченко
