Інвалід– це особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється. Інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Невід’ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Право інвалідів на працю встановлено Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» 21 березня 1991 року № 875-XII  та  «Про зайнятість населення» 05 липня 2012 року  № 5067-VI, які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації.

Забезпечення трудової діяльності інвалідів є важливою соціальною функцією держави. У вирішенні цього завдання беруть участь не тільки відповідні органи центральної виконавчої влади, місцевого самоврядування, але й усі підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності.

І. Правове регулювання

 1. Вітчизняне законодавство

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII, прийнятий 21 березня 1991 року, визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

31 січня 2007 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова  № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Зокрема, цією постановою Кабінет Міністрів України затвердив:

-         Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, що використають найману працю;

-         Порядок подання підприємствами, установами, організаціями й фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів і інформації, необхідної для організації їхнього працевлаштування;

-         Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об’єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів;

-         Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями й фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій і пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

-         Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій і пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли в державний бюджет;

-         Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, що використовують найману працю.

У зв’язку із прийняттям цієї Постанови втратили силу:

• Положення про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів, затверджене постановою КМУ від 03 травня 1995 року №  314;
• Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами й організаціями штрафних санкцій у відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку й використання цих коштів, затверджений постановою КМУ від 28 грудня 2001 року № 1767.

2. Міжнародні документи

До міжнародних документів, ратифікованих Верховною Радою України, що, серед іншого, закріплюють право на працю інвалідів, належать:

-         Декларація про права інвалідів, проголошена ООН 9 грудня         1975 року;

-         Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів        № 159 від 20 червня 1983 року;

-         Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року;

-         Конвенція про права інвалідів від 13 грудня 2006 року.

ІІ. Особливості працевлаштування інвалідів

 1. Переважні права інвалідів

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

При прийманні інваліда на роботу, направленого на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи, не встановлюється для нього випробувальний термін (ст. 26 КЗпП).

У випадку скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці  учасники бойових дій, інваліди війни та особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (п. 5) ст. 42 КЗпП) та працівники, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання (п. 6) ст. 42 КЗпП), мають переважне право залишитися на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації.

Робота інваліда в нічний час допускається лише за  його згоди і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 55 КЗпП, ст. 172 КЗпП).

Залучення інваліда до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям  (ст. 63 КЗпП).

У випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інваліда  відповідно до медичних рекомендацій, встановити на його прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону «Про відпустки»).

У перший рік роботи на підприємстві працівник-інвалід має право одержати щорічну відпустку повної тривалості в зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 Закону «Про відпустки»).

Крім щорічної основної відпустки, працівник-інвалід, за бажанням, може взяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки не може перевищувати: для інвалідів I і II групи – 60 календарних днів, для інвалідів III групи – 30 календарних днів (ст. 25 Закону «Про відпустки»).

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.

 2. Робоче місце інваліда

Зверніть увагу, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Робоче місце інваліда – місце, або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Спеціальне робоче місце інваліда – окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Підбір робочого місця здійснюється з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:

• виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
• створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,
• надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,
• звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зі скасуванням Положення про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03 травня 1995 року № 314 зникла формальна підстава для атестації створених для інвалідів робочих місць. Проте варто враховувати, що прийом на роботу інваліда повинен проводитися з урахуванням вимог відповідної нозології (класифікації хвороби).

Виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у кількості, установленій частиною  першої  ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, що використовує найману працю, інвалідів, для яких дане місце роботи є основним (тобто на даному підприємстві зберігаються їхні трудові книжки й до них внесені відповідні записи про прийом на роботу).

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Зверніть увагу, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

3. Звітність підприємств, установ та організацій

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, у яких по основному місцю роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням (ст. 19 Закону України«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Для реєстрації роботодавці подають власноручно або направляють рекомендованим листом:

• заяву за формою, затвердженою Наказом Міністерства праці й соціальної політики України № 98 від 14 березня 2007 року «Про затвердження форм документів для реєстрації роботодавців у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів і виконанням ними нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів»;
• копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи – підприємця.

Датою реєстрації вважається дата надання документів роботодавцем, а у випадку направлення їх поштою – дата, зазначена на поштовому штемпелі.

Вищезазначені підприємства, установи, організації щорічно до              1 березня року, що наступає за звітним, подають  районним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ. Нова форма 10-ПІ (річна,  поштова)  «Звіт про зайнятість і  працевлаштування інвалідів» і Інструкція з її заповнення затверджені  Наказом Міністерства праці й соціальної політики України № 42 від 10 лютого 2007 року (із змінами від 12.11.2008).

Крім   звіту  за  формою   №  10-ПІ, роботодавець повинен подавати в центр зайнятості інформацію про  наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для  працевлаштування інвалідів. Для цього використовується форма 3-ПН «Звіт  про  наявність   вакансій», затверджена наказом Міністерство праці та соціального захисту від 31 травня 2013 року № 316.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

4. Роль служби зайнятості

Інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний (ст. 18-1 Закону України«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону України«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, зазначеного вище, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».

5. Адміністративно-господарські   санкції за не створення робочого місця інваліда

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичні    особи,    які    використовують   найману   працю,   де середньооблікова   чисельність   працюючих  інвалідів  менша,  ніж установлено  нормативом,  передбаченим  статтею  19  Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів    адміністративно-господарські   санкції,   сума   яких визначається  в розмірі  середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві, установі,  організації,  у тому числі підприємстві,   організації   громадських  організацій  інвалідів, фізичної  особи,  яка  використовує найману працю, за кожне робоче місце,  призначене  для  працевлаштування  інваліда  і  не зайняте інвалідом.  Для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств,   організацій   громадських   організацій  інвалідів, фізичних   осіб,  на  яких  працює  від  8  до  15  осіб,  розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і незайняте інвалідом, визначається в   розмірі   половини   середньої   річної  заробітної  плати  на відповідному  підприємстві,  в установі, організації, у тому числі підприємстві,  організації  громадських  організацій  інвалідів, у
фізичної  особи,  яка  використовує  найману працю. (ст. 20 Закону України«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Це положення не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю  утримуються  за  рахунок  коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів    сплати    адміністративно-господарських санкцій  тягне  за  собою  нарахування  пені.  Пеня   обчислюється виходячи  з  120  відсотків  річних облікової ставки Національного банку України,  що діяла на момент сплати,  нарахованої  на  повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських     санкцій    і    пені підприємства,  установи,  організації,  у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів,  фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до  закону  за  рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати  всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції    розраховуються     та  сплачуються  підприємствами,  установами,  організаціями,  у  тому  числі  підприємствами,   організаціями   громадських   організацій  інвалідів,  фізичними  особами,  зазначеними в частині першій цієї  статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в  якому  відбулося  порушення  нормативу,  встановленого частиною першою статті 19  Закону.  При  цьому  до  правовідносин  із стягнення адміністративно-господарських санкцій,  передбачених цим Законом,  не  застосовуються   строки,   визначені   статтею   250 Господарського кодексу України.

У  разі  несплати  адміністративно-господарських  санкцій або пені  чи  неможливості  їх  сплати за рішенням суду їх стягнення в  примусовому порядку  може  бути  звернено  на майно підприємства,  установи,  організації,  у  тому  числі  підприємства, організації  громадських    організацій    інвалідів,   фізичної   особи,   яка  використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Отже, невід’ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Українське законодавство закріплює дієвий механізм індивідуальної допомоги у працевлаштуванні інвалідів для підтримання їх спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

Головний спеціаліст Подільського районного управління юстиції в м. Києві

О.І. Гірченко