Діти – це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

 Можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття (побиття, штовхання, спроби задушити, викручування рук та ін.);
• дитина є свідком знущань над іншими членами сім‘ї (батько б‘є чи ґвалтує матір у присутності дітей, “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини, дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є  членом її родини та ін.)
• сексуальне насильство, інцест (гвалтування, нав’язування сексуальних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки, інцест (кровозмішення), показ порнографії, залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.);
• використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з рабами чи слугами, покарання, поводження, як з підлеглими, поводження як зі своєю власністю, відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства);
• залякування (використовування свого росту, розмірів та сили, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів, крики, стресогенна поведінка, жорстокість щодо інших істот);
• погрози (кинути дитину, самогубства, заподіяти фізичної шкоди, заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам, розлюбити дитину, силами зла, що покарають дитину та ін.);
• використання громадських установ (загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею);
• ізоляція (контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей, контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому, контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету, закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі..., обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні);
• емоційне насильство (приниження, використання скарг; використання дітей в якості довірених осіб, крики; непослідовність, присоромлення дитини, використання дітей у конфліктах між батьками, “торгівельна” поведінка одного з батьків щодо любові до дитини);
• економічне насильство (незадоволення основних потреб дитини, відмова чи зволікання у виплаті аліментів, занижений розмір державної допомоги одиноким матерям та багатодітним сім‘ям, повна відмова дитині в грошах, контролювання дитини за допомогою грошей, протрачання сімейних грошей, відмова дитині у підтримці, використовування дитини як засобу торгу при розлученні, нав‘язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності, примушування дитини важко працювати).

 Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально - дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

 Як запобігти дитячим психологічним травмам?

 Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Саша у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується.

 Часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки.

 На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

 Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек­ти куди-небудь.

 Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі і іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре?

 Поради:

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 2. Змінюйте оточення, а не дитину.

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 3. Висловлюйте свої бажання позитивно.

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 4. Висувайте реальні вимоги.

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

 5. Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням.

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

 6. Обирайте виховання без побиття та крику.

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте, коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може зрозуміти, за що і чому її покарано.

 7. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір.

Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно контролюєте. 

 8. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина.

Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

  Провідний спеціаліст  Подільського районного

управління юстиції в м. Києві                                           О.І. Гірченко