У цивілізованому світі здоров’я суспільства або обличчя держави насамперед визначаються ставленням до осіб з інвалідністю та тих, хто потребує допомоги. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я інвалідність в Україні мають близько 10% від всього населення. 80% з цих людей є працездатними та активними. Проте реалізація їхніх прав неможлива, допоки в Україні не буде створено реального безбар’єрного простору.

Що має забезпечувати держава для осіб з інвалідністю? 

Держава має забезпечувати особам з інвалідністю:

• охорону здоров’я;
• соціальний захист;
• виконання індивідуальної програми реабілітації;
• надання пристосованого житла;
• сприяння громадській діяльності;
• виявлення, усунення перепон і бар’єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб людей з інвалідністю.
• Коли говорять про забезпечення доступності, йдеться про доступ до
• об’єктів громадського та цивільного призначення,
• об’єктів благоустрою,
• транспортної інфраструктури і транспорту
• дорожнього сервісу,
• інформації та зв’язку.

Особи з інвалідністю з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів мають отримувати доступ до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту. Тобто, особи з інвалідністю – це такі ж люди як і всі інші і вони мають мати доступ скрізь, як і всі. І тут допоможе універсальний дизайн.

Що таке універсальний дизайн?

Універсальний дизайн – стратегія, спрямована на те, щоб проектування і компоненти будь-якого середовища, виробів, комунікацій, інформаційних технологій чи послуг були однаково доступні чи зрозумілі всім та відповідали вимогам спільного користування. В основі Універсального Дизайну – повага до прав людини.

Купа сходів та високі бордюри, інструкції іноземною мовою, відсутність візуальної інформації в громадському транспорті - усе це типові ситуації для нас, на які часто ми не звертаємо уваги, поки не опиняємося перед певним бар’єром у нашому житті: фізичному, архітектурному, інформаційному, комунікаційному тощо. Погодьтеся, було б значно комфортніше та безпечніше жити в місті та спілкуватися, якби наш простір враховував наші особливості. Ось це і є Універсальний дизайн.

Універсальний дизайн в архітектурі, наданні послуг чи інформації, у розробці сучасних технологій максимально враховує 7 принципів:

• Принципи універсального дизайну
• Рівність та доступність використання
• Гнучкість використання
• Простота й інтуїтивність використання
• Доступно викладена інформація
• Терпимість до помилок
• Малі фізичні зусилля
• Наявність необхідного розміру, місця, простору.

Універсальний дизайн – це коли дизайн вулиць, будинків, парків, предметів, одягу, речей, послуг є зручними для всіх, незважаючи на вік; вагу; фізичні обмеження; особливості сприйняття; вагітність тощо.

Що ж таке просторова доступність?

 Доступність — це усунення фізичних бар’єрів і, навпаки, створення таких умов, за яких кожна людина з інвалідністю або представник іншої маломобільної групи буде почуватися комфортно у тому чи іншому просторі. Адже іноді людина, що використовує крісло колісне або спирається на милиці, елементарно не може пройти до магазину через високі бордюри або занадто крутий нахил пандуса. Повна доступність передбачає, що людина зможе користуватися навколишнім простором самостійно, тобто без сторонньої допомоги. Щоб особи з інвалідністю відчували себе комфортно, має потрубуватись суспільство – забезпечити такі умови, щоб людина не відчувала стосовно себе дискримінації і могла потрапити туди ж, куди і всі.

Доступність повинна забезпечуватися так:

• люди повинні мати можливість зручно і безпечно потрапити та пересуватись по приміщенню, прилеглій території, отримувати послуги;
• люди повинні мати можливість вільного отримання інформації про об'єкт та послуги, що надаються;
• люди мають вільно орієнтуватись по об'єкту та прилеглій території.

Державні будівельні норами В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд” є обов’язковими до виконання. У них наведені всі необхідні технічні характеристики влаштування елементів безбар’єрності, а також конкретні візуальні приклади, як це потрібно робити. Зокрема, у документі йдеться про облаштування:

• пандусів, спеціальних підйомників та інших засобів доступності для людей з порушеннями опорно-рухового апарату;
• тактильної підлогової плитки, інформаційних таблиць та позначень шрифтом Брайля, інших візуальних елементів і аудіопокажчиків для людей з порушеннями зору;
• дублювання важливої звукової інформації текстами, організації сурдоперекладу, використання систем звукопідсилення для людей з порушеннями слуху.

Державні будівельні норами В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд”

Ці норми розроблені для створення безбар’єрного простору для всіх категорій людей з інвалідністю: з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, розумової діяльності та інших маломобільних груп: людей похилого віку, вагітних жінок, батьків з дітьми та інших.

Яким має бути пандус?

Норми містять вимоги до пандусів - як кут нахилу, так і те, яким має бути зовнішній пандус – з поручнями з обох боків, в окремих випадках - з навісом. Нахил зовнішнього пандусу має бути не більшим ніж 8% , на з’їзді з тротуару приймається кут нахилу 10%. Ширина пандусу за однобічним рухом 1,2 м, за двобічним – 1,8 м. Максимальна висота одного підйому 0,8 м, після кожного підйому має бути горизонтальний майданчик 1.5 м. Пандуси заввишки 3 м можуть замінюватись підйомниками. Поверхня пандуса має бути жорсткою та маркованою.

Нахил пандусу 8%

Нахил зїзду з бордюра – 10%

Ширина пандусу – 1,2 м

Підйом – 0,8 м

Як має забезпечуватись доступність на вокзалі?

Приміщення вокзалу має відповідати умовам доступності. Це обладнання пандусами, кнопками виклику тощо. У разі потреби пасажирам з інвалідністю та іншим пасажирам з числа маломобільних груп населення має надаватись безкоштовна допомога для безперешкодного доступу до приміщень станції, вокзалу, до пасажирських платформ, при посадці на потяг. Особам з інвалідністю, які користуються технічним та іншим засобом реабілітації, повинна надаватися інформація щодо порядку отримання допомоги під час користування послугами залізничного транспорту для таких осіб.

Як має забезпечуватись доступність у громадському транспорті?

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту передбачено наступне:

Автобуси повинні зокрема відповідати вимогам безпеки, комфортності, доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Одна з умов перевезень – автобуси мають бути облаштовані засобами візуального та звукового інформування про найменування зупинки, зокрема наступної, маршруту руху з урахуванням вимог статті 28 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Місця для осіб з інвалідністю мають бути позначені рельєфною піктограмою.

На зупинках автобусів має бути наведена інформація з відомостями про режим роботи автобусів із зазначенням таких, що пристосовані для перевезення осіб з інвалідністю.

На маршруті має використовуватись 50% автобусів, пристосованих для перевезення осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Особа з інвалідністю має право на:

позачергове обслуговування на станції та вхід в автобус,

на безоплатне перевезення технічних та інших засобів реабілітації, призначених для особистого пересування (крісла колісні, палиці, милиці, ходунки тощо), а також собак-поводирів, що супроводжують осіб з порушеннями зору,

на допомогу під час обслуговування на автостанціях. Інформація про це має бути оприлюднена в приміщенні автостанції та через гучномовець.

Як має забезпечуватись інформаційна доступність?

Доступність буває не тільки архітектурною, а й інформаційною: наприклад, викладення інформації шрифтом Брайля для людей з порушенням зору або використання жестової мови для нечуючих людей. Доступність стосується місць навчання і праці, житла, громадських закладів, транспорту, вулиць, — зрештою, всього, що нас оточує. Навіть вхід до установи має бути обладнаний доступною інформацією про об’єкт. На всіх шляхах руху до будівель мають бути розміщені інформаційні таблички – тактильні та візуальні елементи доступності.

Візуальні елементи доступності, які зрозумілі та доступні для усіх категорій маломобільних гуп населення, мають бути виконані збільшеним шрифтом та у контрастному співвідношенні кольорів шрифтів відносно до фону табличок, можуть бути об’єднані з тактильним інформаційним покажчиком.

Розмір шрифту має бути різним для різних відстаней. Так, якщо до тексту 30 см розмір шрифту має бути 0,5-1,0 см, для тексту на відстані 1 м- 1,8 – 3,5 м тощо. Законодавством передбачено, що органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати осіб з інвалідністю про зміни і доповнення законодавства про соціальну захищеність осіб з інвалідністю. При цьому нормативно-правові акти, які стосуються матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення осіб з інвалідністю, мають розроблятись за участю громадських об’єднань осіб з інвалідністю.

На вокзалі, на приклад, має оголошуватись інформація про допомогу людям з інвалідністю при посадці у вагон.

Так, у відповідності до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту всередині автостанції має бути наведено прізвище, ім’я та по батькові керівника автостанції та працівника, на якого покладено функції з надання допомоги особам інвалідністю та іншим маломобільним групам населення під час обслуговування на автостанціях. Через гучномовець мають озвучуватись умови обслуговування осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, матерів з дітьми під час обслуговування на автостанціях. Ці та інші норми сприятимуть безпечнішому та комфортнішому пересуванню та обслуговуванню осіб з інвалідністю.

Жестова мова як доступність для людей з порушенням слуху

Один із способів забезпечення доступності для осіб з порушенням слуху є розвиток і застосування жестової мови. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають:

• забезпечувати можливість комунікації осіб з інвалідністю з вадами слуху в органах, установах та закладах соціального захисту населення, правоохоронних органах, органах пожежної безпеки, аварійно-рятувальних службах, закладах охорони здоров’я, навчальних закладах тощо;
• сприяти наданню послуг перекладачів жестової мови громадянам України з вадами слуху, які користуються жестовою мовою;
• сприяти використанню жестової мови в офіційних відносинах
• сприяти поширенню жестової мови;
• гарантувати використання жестової мови як засобу виховання, навчання, викладання, спілкування і творчості тощо.

Так, наприклад, при зверненні до центру безоплатної вторинної правової допомоги осіб з порушенням слуху запрошується переклад жестової мови, налагоджено співпрацю з криворізькою організацією Українського товариства глухих.