Оскільки діти проводять багато часу саме в навчальних закладах, то вони мають відігравати одну з ключових ролей у справі захисту дітей від насильства. Сучасні заклади освіти й виховання при всіх їх проблемах, труднощах, недоліках зберігають статус одного з основних інститутів соціалізації особистості, її становлення і розвитку. Відповідно педагоги  навчальних закладів  зобов’язані забезпечити умови, які б сприяли утвердженню людської гідності дитини та її розвитку.

1. Продовжити ознайомлення педагогічних працівників, дітей та батьків з інформацією про форми і види  насильства та його наслідки.

2. Проводити системну роботу по створенню безпечного освітнього середовища в навчальних закладах шляхом запровадження освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них - програма "Медіація ровесників"  та «Шкільна служба порозуміння», які дозволяють формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у школі, створювати безпечне здорове середовище у дитячих  колективах. Така робота допоможе знизити рівень агресії у школі, дасть можливість вирішувати спірні питання ненасильницьким шляхом, усуне можливості для переходу від конфлікту до насильства.

3.Залучати учнів до просвітницько-профілактичних заходів, які базуються:

-  на  розвитку культури миролюбного і конструктивного вирішення конфліктів;

- співпраці (школярі вчаться навичкам конструктивної взаємодії і побудови довірливих стосунків між собою);

- толерантності (школярі вчаться сприймати і поважати різницю між людьми як наслідок відмінностей у цінностях та поняттях);

- навичках позитивного емоційного прояву себе (школярі навчаються самоконтролю і неагресивному висловленню своїх відчуттів);

- навичках миролюбного налагодження конфліктів (школярі навчаються навичкам вирішення суперечок із врахуванням взаємного інтересу сторін і збереженням дружніх стосунків).

4. Проводити серед педагогів навчальні заняття, тренінги під час яких розкривати механізми виявлення  «легких» форм насильства й  реагування на нього, адже саме з них  починається формування насильницького стилю поведінки дітей відносно одне одного.

5. Необхідно розробити план дій щодо розв’язання проблеми насильства та запровадити систему постійного відстежування випадків насильства серед дітей, виявлення дітей-агресорів, організувати з ними системну індивідуальну і групову роботу фахівців (психологів, соціальних педагогів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді).

6. Будь-яка бесіда з дитиною-агресором має базуватися на загальнолюдських цінностях. Важливо не залишити поза увагою батьків таких дітей, надавати їм соціально-психологічну підтримку. Обов’язково залучати  соціальні служби в випадках виявлення кризового стану у родині.

7. Класні керівники, вихователі  мають  враховувати рекомендації психологів щодо роботи з  агресивними,  конфліктними, демонстративними, гіперактивними дітьми в своїх виховній роботі.

8. Працівники психологічної служби повинні залучати таких учнів до тренінгів з розвитку комунікаційних навичок, ефективного спілкування.

9.Впроваджувати конфіденційні механізми повідомлення про випадки насильства або його виникнення: телефон довіри,  «скринька довіри».

10.З метою своєчасного попередження насильства необхідно навчити  педагогів  правильно ідентифікувати насильство як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей.

11. Брак тактильного спілкування між дітьми призводить до агресивного стилю  поведінки тому необхідним є  проведення в школі більше спортивних змагань командного типу.

12.Педагогічним працівникам необхідно   більшу  увагу приділяти  психосексуальному  вихованню  дітей,  зокрема ознайомлювати учнів з прийнятними способами вираження особистісних симпатій.

13. Ознайомити всіх працівників навчальних закладів з алгоритм реагування на випадки насильства серед дітей і дорослих. Чітко визначити можливі дії,обсяг обов’язків  і  відповідальність  адміністрації, вчителя, психолога і соціального педагога. Алгоритм має враховувати вимоги  чинного законодавства та залучати окрім внутрішніх ресурсів школи сторонніх фахівців: представників служб у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадські організації тощо (за необхідності).

14. Роль учителя у такому алгоритмі має бути чітко визначена і досить обмежена, вчитель має надавати дитині лише первинну психологічну допомогу, а потім передавати її фахівцеві.  Дитина-агресор та постраждала дитина  мають  отримати допомогу професіонала. Необхідно зменшити кількість спроб вирішити такі проблеми вчителем  самотужки.

15. З педагогічним працівникам  необхідно проводити системну просвітницьку роботу з питань формування  культури толерантного спілкування, подолання стереотипів педагогічної діяльності, конфліктології та медіації.

16. Не припустимими є   прояви психологічного та фізичного насильства стосовно учнів   педагогами закладів (порівняння, навішування ярликів, ігнорування почуттів, образи, шантаж,погрози, приниження,«нехтування потребами дитини», стусани…).  Педагогам необхідно не лише коригувати наявні форми поведінки у дітей, а і власним  прикладом  демонструвати повагу до людської гідності.

17. Шкільні психологи та соціальні педагоги мають бути ключовими особами  у ланцюгу дій, спрямованих на попередження насильства у школі.

18. Класним керівникам спільно з психологами та соціальними педагогами постійно проводити просвітницькі заходи з батьками під час яких розкривати питання психологічного впливу насильства на формування особистості дитини, відповідальності батьків за  порушення та ігнорування правами дітей.

Провідний спеціаліст  Подільського районного управління юстиції в м. Києві О.І. Гірченко