Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніми громадянами.

 Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

 Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:

замкнутість;

демонстрація повної відсутності страху;

неврівноважена поведінка;

агресивність, схильність до нищення й насильства;

уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

занизька самооцінка;

тривожність;

намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

демонстрація страху перед появою батьків;

страх фізичного контакту, острах іти додому;

депресія, спроби самогубства;

уживання алкоголю або наркотиків;

психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

нав’язливі страхи (фобії);

насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

погрози покинути дитину; самогубства;

заподіяння фізичної шкоди;

шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

погрози розлюбити дитину;

загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

приниження;

використання скарг для тиску на дитину;

використання дітей у якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини.

 Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток.

 Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

 Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження насильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожують, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

• винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

• взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

- винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

Провідний спеціаліст Подільського районного управління юстиції в м. Києві                          О.І. Гірченко