Невід’ємна складова корупції – хабарництво. В Україні це явище охопило багато сфер суспільного життя. Саме тому, особливо останнім часом, значну увагу приділяють удосконаленню наявних і пошуку нових форм і методів протидії хабарництву. У 2011 р. законодавцем був значно розширений перелік корупційних злочинів. Так, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” від 07.04.2011 р. № 3207-VI Кримінальний кодекс України (далі – КК) було доповнено, зокрема, ст. 368-3 (комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно правової форми) та ст. 368-4 (підкуп особи, яка надає публічні послуги) . Поряд із добре відомим поняттям “хабар” з’явилося ще й поняття “неправомірна вигода”, а окрім такого суб’єкта злочину, як “службова особа”, з’явився такий спеціальний суб’єкт, як “особа, яка надає публічні послуги”, тобто будь-яка особа, котра не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (наприклад, аудитор, нотаріус, оцінювач, експерт та ін.).

Верховна Рада України 18 квітня 2013 р. прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” . Цим законом поняття “хабар” остаточно викреслено з кримінального законодавства України та замінено поняттям “неправомірна вигода”. Крім цього, закон криміналізує такі діяння, як “пропозиція надання неправомірної вигоди” та “прийняття пропозиції або обіцянки неправомірної вигоди”, передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за пропозицію чи обіцянку надання неправомірної вигоди будь-якому працівнику державного підприємства, установи чи організації (ч. 5 ст. 354 КК).

Варто зазначити, що хабарництво (надання неправомірної вигоди) – це злочин, який здійснюється не лише з участю службових осіб (осіб, які надають публічні послуги), а й з участю громадян. Це завжди прояв волі двох: того, хто дає хабар, і того, хто його бере. Тому, щоб боротьба з корупцією була ефективнішою, необхідно приділяти значну увагу фактам не лише отримання неправомірної вигоди, а й давання.

Запобіганню й профілактиці корупційних правопорушень сприяють випадки звільненнявід кримінальної відповідальності особи, якадобровільно заявила про надання неправомірної вигоди до притягнення її до кримінальної відповідальності. Як уже зазначалося, надання й одержання неправомірної вигоди є так званими “кореспондуючими злочинами”, що тісно пов’язані умислами осіб, які їх вчиняють, тому гроші, матеріальні цінності чи послуги, що були надані службовій особі або особі, яка надає публічні послуги, як неправомірна вигода повинні усвідомлюватися як тим, хто її надав, так і тим, хто її одержав. Звільнення опосередковане добровільною та своєчасною заявою безпосередньо особи, яка винна в наданні неправомірної вигоди.

Своєчасною слід вважати заяву, подану протягом часу між наданням неправомірної вигоди й моментом притягнення особи, яка надала неправомірну вигоду, до кримінальної відповідальності. Цим моментом є письмове повідомлення однією з уповноважених осіб про підозру у вчиненні злочину.

Передумови (вчинення особою суспільно небезпечного діяння і відсутність у цьому діянні кваліфікуючих ознак) та підстави (сукупність певних позитивних пост злочинних дій, чітко визначених відповідними нормами Особливої частини КК) звільнення осіб, які пропонували, обіцяли або надали неправомірну вигоду, від кримінальної відповідальності передбачені в ч. 5 ст. 354, ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4 та ч. 6 ст. 369 КК.

Неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав (примітка до ст. 364-1 КК).

Необхідно виокремити корупційний злочин, передбачений ст. 354 КК, де передумовою звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення дій, передбачених ч. 1 та 2 цієї статті, окрім пропозиції, є ще йобіцянка надати неправомірну вигоду. Під неправомірною вигодою в цьому разі слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, що перевищують 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, або нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав (примітка до ст. 354 КК).

Обов’язковим елементом складу злочину, передбаченого ст. 354, 368-3, 368-4 та

ст. 369 КК, є вимагання. У цих статтях під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів (примітка 3 до ст. 354 КК).

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності є постзлочинна поведінка цієї особи, що полягає у своєчасному добровільному повідомленні правоохоронних органів про пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі або особі, яка надає публічні послуги.

Для визнання заяви добровільною мало констатувати, що особу, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, прямо не примушували зробити заяву. Необхідно довести існування інших обставин, котрі свідчать про її добровільність. Ними є:

подання заяви за власним бажанням такої особи, коли слідчим органам ще невідомо про злочин, а коли відомо – то цього не знає заявник (заяву слід вважати добровільною і тоді, коли особа зробила її за порадою родичів, друзів, колег по службі тощо);

наявність у особи умислу повністю викрити себе й інших учасників злочину. При цьому тільки документальне підтвердження факту пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди (добровільна заява про це) та тієї обставини, що вказана заява стала приводом до початку кримінального провадження, дає суду підставу закрити кримінальне провадження та звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Власноруч написана заява чи протокол усної заяви, а також протокол допиту підозрюваного є важливими доказами у кримінальному провадженні. Тому вони повинні чітко відображати такі відомості:

1) що спонукало особу, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, заявити про вчинений злочин;

2) чи за власною ініціативою вона це робить;

3) чи не знала вона, що про злочин уже відомо органам досудового розслідування.

Нерідко зазначені процесуальні документи не містять необхідних відомостей, що ускладнює або робить неможливим правильне вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності винних осіб. Тому обставини подання ними заяв підлягають ретельному дослідженню під час досудового розслідування та в судовому засіданні.

Своєчасність у випадках звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень матиме місце, якщо:

1) особа, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, звернулася з відповідною заявою до органу досудового розслідування чи прокурора, яким, у свою чергу, не було відомо про факт вчинення цього злочину, та лише з моменту звернення до них вказаної особи в останніх з’явився привід для початку кримінальногопровадження одночасно за ч. 1 або ч. 2 ст. 354, ч. 1 або ч. 2 ст. 368-3, ч. 1 або ч. 2 ст. 368-4, ч. 15 ст. 369 КК та ч. 3 або ч. 4 ст. 354, ч. 1–4 ст. 368, ч. 3 або ч. 4 ст. 368-3, ч. 3 або ч. 4 ст. 368-4 КК, а також для притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності;

2) особа, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, не маючи відомостей про вже розпочате кримінальне провадження за фактом вчинення

нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 або ч. 2 ст. 354, ч. 1 або ч. 2 ст. 368-3, ч. 1 або ч. 2 ст. 368-4, частинами 1-5 ст. 369 КК, звернулася з відповідною заявою до органу досудового розслідування чи прокурора, але до притягнення її до кримінальної відповідальності (тобто до повідомлення їй про підозру у вчиненні цього злочину у межах уже розпочатого кримінального провадження за ознаками). Так, у п. 2.8 розділу II Положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (затверджене наказом Генерального прокурора України від 17.08.2012 р. № 69) зазначено, що на виявлене під час досудового розслідування кримінальне правопорушення в межах одного кримінального провадження слідчий заносить до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про джерело, з якого виявлено кримінальне правопорушення. Кримінальному провадженню за цим правопорушенням присвоюється новий номер.

Слід зазначити, що з набранням чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) виникла потреба внести відповідні зміни й до чинного КК. Багато запитань під час застосування на практиці спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності викликала відсутність єдиного взаємоузгодженого понятійного апарату в чинних КК та КПК. Не є винятком у цьому випадку й заохочувальні приписи, передбачені ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4 та ч. 6 ст. 369 КК.

Однією з новел чинного КПК є відмова законодавця від стадії порушення кримінальної справи. Закривати кримінальне провадження та звільняти особу від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених Особливою частиною КК, сьогодніможе тільки суд.

Законом України від 07.04.2011 р. № 3207-VI було внесено зміни до ст. 369 КК.

Зокрема, ч. 6 цієї статті викладено в такій редакції: “Особа, яка пропонувала чи дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину органу, службова особа якого наділена законом правом здійснювати повідомлення про підозру”.

У 2013 р. законодавець пішов ще далі. Законом України від 18.04.2013 р. № 221-VII не тільки внесено відповідні зміни у ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4 та ч. 6 ст. 369 КК, а й доповнено ст. 354 КК новим заохочувальним приписом, що змушує державу в особі суду звільнити особу, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї були вчинені дії щодо вимагання неправомірної вигоди і після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно заявила про те, що сталося, органу, службова особа якого наділена законом правом повідомляти про підозру.

Як бачимо, замість конструкції “…вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу” у вказаних заохочувальних приписах законодавцем використано конструкцію “…вона добровільно заявила про те, що сталося, до повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину органу, службова особа якого наділена законом правом здійснювати повідомлення про підозру”. Відповідну конструкцію застосовано й у ч. 5 ст. 368-3 та ч. 5 ст. 368-4 КК.

Підсумовуючи, слід зазначити, що сфери суспільного життя, які найбільше вражені корупцією, мають стати об’єктом повсякденної фахової та системної просвітницької роботи правоохоронних органів, службових осіб, громадськості з роз’яснення можливості в разі навіть неодноразового надання неправомірної вигоди бути звільненим від відповідальності за умов добровільного йсвоєчасного повідомлення про це. 

Провідний спеціаліст Подільського районного управління юстиції в м. Києві                          О.І. Гірченко