Його позивний – «Степ»

Його позивний – «Степ».

Можливо, через добру й широку душу, яку бачили в ньому побратими. А можливо, через ту внутрішню силу й витримку, які допомагали йому залишатися спокійним навіть там, де навколо вирувала війна.

Сьогодні на Подолі відкрили пам’ятник Сергію Васильчуку – офіцеру Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Сергій багато років жив на Подолі. Тут була його родина, його дім, його звичайне життя. Він був підприємцем, чоловіком, батьком двох доньок і дідусем. Любив Карпати, історію, багато читав і особливо цінував можливість передавати свої знання дітям та онуку.

Але коли Україні знадобився захист – він залишив звичне життя і став до лав оборонців.

У 2014 році Сергій добровільно вирушив на Схід. Під Кримським, коли українська група опинилася під щільним ворожим вогнем, він самостійно вивів БТР назустріч обстрілу, щоб прикрити та вивезти побратимів.

Після бою на машині нарахували понад 500 влучань.

Жоден із тих, кого він рятував, не загинув і не був поранений.

Після демобілізації Сергій повернувся до родини, роботи й мирного життя. Але не забув тих, хто залишився на війні, – допомагав військовим, підтримував побратимів.

А 24 лютого 2022 року знову став на захист України.

У складі ГУР МО України виконував спеціальні бойові завдання на різних напрямках – від оборони Києва до Донеччини та Луганщини.

У листопаді 2022 року поблизу Діброви на Луганщині група, у складі якої перебував Сергій, підірвалася на протитанкових мінах. Він отримав тяжкі поранення.

Два місяці лікарі боролися за його життя…

12 січня 2023 року Сергій Васильчук – відійшов у вічність.

Сьогодні його ім’я назавжди присутнє на Подолі – у сквері, який названо на його честь, і тепер у пам’ятнику, встановленому тут.

Це місце – про чоловіка, який любив свою родину. Про батька, який вчив доньок думати й знати історію своєї країни. Про дідуся, який співав українських пісень із онуком. Про побратима, який не залишав своїх.

І про офіцера, який двічі обрав захист України – у 2014 році та після початку повномасштабного вторгнення.

Дякую Головне управління розвідки Міністерства оборони України, побратимам Сергія, його родині, КП УЗН Подільського району за встановлення та облаштування пам’ятника і за щоденну працю над тим, щоб цей сквер залишався гідним місцем пам’яті.

Хай кожен, хто проходитиме тут, одного дня запитає: «Хто такий Степ?»

І почує історію Сергія Васильчука.

Людини, яка не залишала своїх!