Вона була «небесам подібна». І сьогодні від неї не залишилось й сліду...

Вона була «небесам подібна». І сьогодні від неї не залишилось й сліду...

Поділ зберігає свою історію – храми, вулиці та будинки, які колись були невід’ємною частиною київського пейзажу, але згодом назавжди зникли.

Одним із таких храмів була давня Борисоглібська церква.

Історичні джерела залишили надзвичайно промовистий опис цієї святині:

«Церква на Подолі була «небесам подібна», тобто мала особливу архітектуру і розкішне оздоблення».

Її походження губиться у глибині століть. За одним із припущень, дерев'яна церква збереглася ще від часів Святого Володимира, за іншим – була збудована наново у XII столітті.

Але у 1482 році Київ пережив одну з найстрашніших навал. Військо кримського хана Менґлі Ґірея спустошило місто, і Борисоглібська церква була зруйнована.

Упродовж наступних століть святиня продовжувала існувати, переживаючи зміни, перебудови та поступовий занепад.

Поруч із нею ще у 1602 році постала церква Різдва Предтечі. Саме з нею надалі виявилася пов’язана історія Борисоглібської святині.

У джерелі читаємо:

«У занедбаному вигляді вона проіснувала до 1790 року, коли й була скасована».

Натомість приписна церква Різдва Предтечі продовжила своє життя. Вона стояла поряд із Борисоглібською на місці колишнього костьолу, який, як зазначається в історичному описі, використовувався у XIII столітті для спорудження Домініканського кляштора – Петропавлівської церкви.

У 1691 році церкву Різдва Предтечі перебудували в муровану коштом київського полковника Григорія Коровки-Вольського.

А далі історія двох храмів фактично зійшлася в одному місці.

У 1790 році до церкви Різдва Предтечі перенесли начиння Борисоглібської церкви. А вже у 1802 році до храму прибудували окремий приділ на честь святих Бориса і Гліба.

Так пам’ять про давню святиню продовжила жити вже в іншому храмі.

Та ХХ століття принесло Києву іншу історію.

У 1934 році радянська влада закрила Борисоглібський храм.

А згодом святиню було знищено – до 1936 року храм і дзвіницю розібрали.

Разом із ними зникла ще одна частина старого Подолу.

Сьогодні, гуляючи Борисоглібською вулицею і можна навіть не здогадуватися, що її назва нагадує про храм, якого більше немає.

Але історія не зникає разом із каменем.

Вона залишається в документах, старих світлинах, назвах вулиць і спогадах.

«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний