Що смакував старий Поділ: від купецьких бенкетів до перших ресторанів Києва
Опубліковано 20 жовтня 2026 року о 16:37
фото
Чи замислювалися ви, чим пригощали мандрівників на Подолі кілька століть тому? Які страви подавали купцям, що прибували до Києва з різних країн, і чи існували тоді рецепти, здатні здивувати сучасного гурмана?
Поділ здавна був торгівельним серцем Києва. Тут зустрічалися купці, ремісники й подорожні, працювали ринки, шинки та заїжджі двори. А там, де сходилися торговельні шляхи, неодмінно формувалася власна культура гостинності.
Ще у 1474 році венеційський мандрівник і дипломат Амброджо Контаріні, описуючи Київ, згадував:
«Місто пахне хлібом та багате м’ясом птиці, свинини, та рогатої худоби. Риби, інколи здавалось більше ніж у Венеції. Під час обіду найбільше мене вразили співаки з Нижнього міста. Хоча край у цілому не був багатий, у Києві приїжджі купці об'єднувались у каравани і вирушали торгувати хутром у Кафу».
Німецький академік і мандрівник Йоганн Антон Ґюльденштедт, який відвідав Київ восени 1774 року, писав:
«Фруктові сади можна віднайти майже при кожному домі на Подолі. У самому місті вони невеличкі, але у передмістях та при монастирях – обширні». Міські бенкети могли дивувати розмаїттям страв: на столах були свіжа й солона риба, м’ясо, солонина, каші, білий хліб, питний мед і пиво. Заможніші господарі могли дозволити собі прянощі та привізні продукти, серед яких: італійські та французькі вина, лукум, інжир, подекуди чай та зерна кави, які привозили з Криму по Дніпру».
Торгівля з іншими містами й країнами впливала не лише на добробут Києва, а й на його гастрономічні звички. Поділ був місцем, де зустрічалися різні громади, а разом із товарами поширювалися нові смаки та способи приготування їжі.
У 1758 році біля дзвіниці Братського монастиря спорудили цегляний шинок із льохами та льодовнею. Такі заклади були важливою частиною повсякденного життя міста. Згодом з’являлися трактири й готелі, де подорожні могли перепочити та поїсти. У 1824 році на Подолі вже згадувався Комерційний готель – свідчення того, як розвивалася міська культура гостинності.
На жаль, ми не знаємо імен усіх кухарів, які працювали в тогочасних шинках і трактирах, а точні рецепти багатьох подільських страв не збереглися.
Проте саме їхня щоденна праця формувала гастрономічну історію міста, яку сьогодні відновлюють за архівними документами та історичними дослідженнями.
У Міжнародний день кухаря і кулінара пропоную згадати тих, хто перетворює звичайні продукти на особливі страви, зберігає кулінарні традиції та відкриває нові смаки.
Поділ має що розповісти не лише про торгівлю, він пам’ятає і про те, що подавали до столу кияни кілька століть тому.
«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний