Нехай наш прапор завжди майорить над вільною, мирною та квітучою Україною!

Його берегли біля самого серця...

Його ховали на окупованих територіях,  в домівках, передавали з рук у руки, чекали дня, коли його знову можна буде підняти у двох руках біля українського солдата. За нього переслідували, за нього саджали, за нього розстрілювали.

І тому ми так раділи, коли він знову повертався.

Згадайте Херсон. Згадайте ті кадри, коли після місяців окупації на площах знову з’явився український прапор. Люди виходили з ним на вулиці, обіймали військових, плакали, цілували синьо-жовтий стяг.

У ті моменти разом із прапором поверталася Україна.

Сьогодні він майорить над вільними містами – над Києвом, Львовом, Харковом, Одесою, Дніпром, Миколаєвом, Черніговом, Запоріжжям... Над нашими селами й містечками.

Він повертається туди, де його чекали роками.

Наш прапор сьогодні гордо висить по всьому світу. У столицях інших держав, біля українських посольств, на площах, стадіонах, у руках людей, які далеко від дому, але душею залишаються з Україною.

Його цілують, коли дають військову присягу. Бо в цей момент присягають Україні – її землі, її народу, її свободі.

Ми більше не ховаємо свій прапор.

Ми піднімаємо його високо.

І будемо піднімати доти, доки синьо-жовтий не повернеться над кожним українським містом і селом, де його сьогодні чекають.

Я вірю – він ніколи не впаде!

Бо за ним стоїть наша історія!

За ним – пам’ять наших Героїв!

За ним – мільйони українців!

І за ним – Україна!

З Днем Державного Прапора України!