Історія київських вулиць: коли Поділ отримав офіційні назви

Ви часто запитуєте у приватні повідомлення про мапи старих вулиць нашого Подільського району. Просите показати, як вони проходили сто чи двісті років тому, де починалися і як називалися. Я з радістю ділюсь цими матеріалами, але сьогодні хочу розповісти про один важливий нюанс, який часто спантеличує дослідників київської старовини.

Розглядаючи архівні плани, ви помітите: далеко не всі вулиці на них підписані. І це не неуважність картографів, а специфіка тих часів.

Справа в тому, що звична нам система – з чіткими назвами, табличками на будинках та номерами – для Києва була чужою. Мандрівники, купці та й самі кияни орієнтувалися не за назвами на папері, а за знаковими місцями (маркерами простору):

На Мостицькому масиві та Пріорці головними орієнтирами були Покровська церква та звивистий струмок Коноплянка. Карта могла мовчати, але кожен знав: «поверни за струмком» або «живу неподалік храму».

Для Подолу базовими точками слугували торговища та численні подільські храми – Миколи Притиска, Покровська чи Іллінська церкви.

У Верхньому місті ситуація була зовсім іншою: там орієнтувалися на оборонні вали, монастирі, урочища чи величні собори.

Коли ж у Києві з'явилися офіційні назви вулиць?

Тривалий час вулиці називали «в народі» – за професіями жителів (Кожум'яцька, Дегтярна) або за напрямком (Вишгородська). Повноцінно й офіційно закріплювати назви за вулицями у Києві почали лише у першій половині XIX століття.

Справжнім проривом став 1834 рік, коли було затверджено перший масштабний генеральний план розвитку Києва. Саме тоді, у зв'язку з будівництвом Університету святого Володимира (Червоний корпус університету Шевченка) та розплануванням нової забудови, міська влада почала масово і централізовано давати вулицям офіційні імена, які фіксувалися в документах.

А вже у 1869 році відбулося перше масштабне, офіційно затверджене указом перейменування та найменування одразу десятків київських вулиць і площ. Саме тоді топоніміка міста стала такою, якою ми її знаємо сьогодні.

Тому, гортаючи старі мапи нашої рідної Куренівки, Виноградаря, Вітряних Гір чи Подолу, пам'ятайте: вони передають живий дух епохи, де замість навігатора в топі були струмки, високі дзвіниці та ринкові площі.

Яку саме подільську вулицю ви хочете розібрати в наступному дописі? Пишіть у коментарях!

«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний