Залізниця бачила більше поцілунків, ніж багато вулиць

Залізниця бачила більше поцілунків, ніж багато вулиць. Чула більше відвертих розмов, ніж стіни багатьох осель. Вона плакала разом із тими, хто проводжав найдорожчих, і раділа разом із тими, хто нарешті дочекався зустрічі.

На перонах залишалися обійми, несказані слова, обіцянки повернутися та погляди, якими намагалися затримати ще хоча б одну мить. У вагонах починалися нові знайомства, народжувалися мрії, ухвалювалися важливі рішення. А за вікном змінювалися міста, краєвиди й цілі епохи.

Українська залізниця – це особлива частина нашої історії. Вона пам'ятає покоління, які їхали будувати, працювати, захищати, повертатися додому. Пам'ятає евакуаційні потяги, якими рятували життя, і залізничників, які під обстрілами продовжували виконувати свою роботу.

Сьогодні залізниця залишається однією з артерій країни. Вона з'єднує не просто міста – вона з'єднує людей, розділених відстанню, війною та обставинами.

За цим щоденним рухом стоїть праця тисяч залізничників. Людей, завдяки яким хтось сьогодні може обійняти матір, повернутися до рідного міста, вирушити на службу або зустріти близьких на пероні.

Бо залізниця – це про тих, кого ми залишаємо, заради кого повертаємося і кого найбільше чекаємо.

З Днем залізничника України! Дякую кожному, хто тримає цей рух. Хай попереду буде якомога більше потягів, які везуть додому, на зустріч із близькими та до мирного майбутнього.