Валентин Мондриївський привітав сторічну подолянку
На цій світлині, Валентині Андріївні – 90 років. І, хоча про жіночий вік говорити, дещо недоречно, сьогодні не той випадок. Сьогодні Валентина Андріївна Марчинська ювілярка, їй виповнилося сто років. Таку почесну дату вона зустрічає в доброму гуморі, і навіть нагадує своїм родичам не забути почастувати гостей.
«Я вірила, що на своє сторіччя прийматиму гостей» - сказала голові Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Валентину Мондриївському, Валентина Андріївна Марчинська – ветеран війни 1941-1945 років, учасниця визвольних боїв за Київ і просто щира та мужня жінка.
Валентина Андріївна Марчинська, народилася 28-го грудня 1914 року в селі Теофилівка, Бершадського району, Вінницької області. На початок війни Валентина Андріївна вже працювала заввідділом в універмазі і, як на той час, була серйозною та зрілою жінкою. Проте, це не завадило їй, разом з подругою, піти до місцевого райвійськкомату і попроситися в діючу армію. Валентина Андріївна пригадує, що її подругу взяли служити в авіацію, а її в медсанчастину. Того дня вони бачилися востаннє. У жовтні 1942-го року, її як досвідчену медичну сестру, перевели працювати на санітарний поїзд, де вона опікувалася вагоном тяжкопоранених бійців. А ще Валентина Андріївна пригадує, що найбільше поранених бійців вони відвозили в госпіталі з під Сталінграда та Києва. З її слів, вже після визволення Києва, бити ворога стало легше, бо дух у наших солдатів піднявся і ми визволяли свою Україну. Але влітку 1944-го року, коли санітарний поїзд повертався з фронту, німці здійснили масований авіа наліт і розбомбили їх. «Все навкруги горіло, ми виносили з дівчатами поранених. Тоді в мене був на руках безногий солдат і я не встигла відтягнути його до лісу. Пам»ятаю, що почула свист падаючого снаряду і накрила собою бійця. Далі була темнота. Вже в госпіталі, коли прийшла до тями, мені розповіли, що осколками мені перебило судини на двох ногах, я втратила багато крові, але вижила. Мій поранений солдат теж залишився живим», - розказує жінка. Проте, її поранення було настільки складним, що у жовтні 1944-гороку Валентину Андріївну комісували. Згодом, вже в мирний час, поранення далося взнаки, розвинувся тромбофлебіт, який призвів до гангрени і ампутації обох ніг. Зараз Валентина Андріївна Марчинська, інвалід війни 1-ї групи. «Я щаслива з того, що живу в серці старого Подолу, що біля мене мої рідні, і що ви про мене не забули», - сказала керівнику району Валентина Андріївна. Валентин Мондриївський поцікавився у родичів, які доглядають за жінкою, якої допомоги вони потребують з боку соціальних служб, на що жінки запевнили його, що належні виплати Валентина Андріївна отримує в повному обсязі і ні яких зауважень, до роботи соціальних служб, вони не мають.
Валентин Миколайович побажав ювілярці здоров’я та сили, вручив вітальну листівку та кошик з фруктами. Разом з головою райдержадміністрації Валентину Андріївну привітали представники управління праці та соціального захисту населення та директор районного територіального центру з соціального обслуговування громадян Олена Слабеняк.
