Україна ніколи не мала розкоші бути беззбройною. Її історія – це історія поколінь, які розуміли просту річ: свобода не успадковується сама собою. Її потрібно берегти та плекати.

Від княжих дружин і козацького війська до Січових стрільців, Армії УНР, Української повстанської армії та сучасних Сил оборони України тягнеться одна традиція – стояти за своє.

За свою землю.

За свою родину.

За свою мову і культуру.

За право самим визначати майбутнє своєї держави.

Сьогодні ми дякуємо тим, хто тримає зброю, несе службу, стоїть на бойових позиціях, працює у військових частинах, рятує поранених, евакуює людей, забезпечує армію та щодня робить свою справу там, де від неї залежить життя інших.

Ми пам’ятаємо тих, хто не повернувся додому. Тих, чиї імена вже стали частиною історії України. Найвищою шаною для них є держава, за яку вони віддали життя – сильна, вільна, гідна і здатна захистити своїх громадян.

Українська військова традиція була про відповідальність перед тими, хто був до нас, і перед тими, хто прийде після нас.

Тому сьогодні варто сказати головне:

Дякуємо за службу!

Дякуємо за мужність!

Дякуємо за Україну!

Хай кожен захисник і кожна захисниця повернуться додому. Хай у родинах буде мир, у містах – безпека, а над Україною – її власний стяг.

Честь тим, хто захищає!

Пам’ять тим, хто загинув…