У залах Контрактового будинку, де повітря було важким від запаху дорогого сукна та тютюну, вирішувалася доля мільйонів карбованців.
Січневий мороз…
Поділ не зупиняв життя, а навпаки – розпалював його до межі.
У залах Контрактового будинку, де повітря було важким від запаху дорогого сукна та тютюну, вирішувалася доля мільйонів карбованців. Саме тут Микола Терещенко, старший син Артема, зробив крок, який перетворив його з успішного купця на справжнього «цукрового короля».
Однією з найбільш знакових подій 1870-х років на Контрактах стала купівля акції Черкаського цукробурякового заводу. Поки конкуренти обережно торгувалися за дрібні партії товару, Микола Артемійович грав у велику гру.
Підписання цього контракту саме на подільських ярмарках дозволило йому взяти під контроль колосальні обсяги виробництва. Він розумів, що володіння сировиною – це добре, але контроль над переробкою – це абсолютна влада на ринку.
Логіка була залізною: Поділ давав вихід до Дніпра, а Черкаський завод забезпечував безперервний потік продукції.
Микола Терещенко майстерно використовував майданчик Контрактової площі, щоб залучати капітали та юридично закріплювати своє домінування. Після цієї угоди його вплив почав рости в геометричній прогресії. Цукор Терещенка став валютою, що котирувалася далеко за межами Києва.
Величезні статки, що акумулювалися після таких масштабних подільських угод, меценат не тримав під замком. Кожен вдало підписаний контракт у Контрактовому будинку згодом матеріалізувався у міських об'єктах, якими ми користуємося дотепер.
Золоті карбоваці, зароблені на оренді заводів та оптових поставках цукру, перетворювалися на стіни дитячих притулків, корпусів Політехнічного інституту та розкішних картинних галерей.
Для Миколи Терещенка Поділ був стартовим майданчиком, де приватний капітал трансформувався у суспільне меценатство такого масштабу, якого місто досі не бачило.
«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний