У травні 1861 року Кобзар повертався додому. Виконуючи останню волю поета, друзі та однодумці везли його прах із Петербурга на рідну землю.
У травні 1861 року Кобзар повертався додому. Виконуючи останню волю поета, друзі та однодумці везли його прах із Петербурга на рідну землю. Офіційна влада імперії, панічно боячись народних заворушень, заборонила проносити труну центральними вулицями Києва. Але Поділ не злякався – він відкрив Кобзареві свої обійми.
Увечері 18 травня подільська набережна заповнилася тисячами людей. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
Цитуючи заповіт Пророка:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий…»
Всупереч заборонам поліції, студенти розпрягли коней і на руках принесли домовину з тілом Тараса Шевченка від Ланцюгово мосту до Церкви Різдва Христового, що на Поштовій площі.
Майже дві доби наш Поділ не спав. Двері храму були відчинені навстіж: подільські міщани, ремісники, інтелігенція та селяни з навколишніх сіл безперервним потоком ішли віддати шану Батькові нації. Труна потопала у весняних квітах та сльозах.
Вранці 20 травня 1861 року, після прощальної панихиди, подільська громада знову на руках понесла домовину до річкової пристані. На пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Туди ж перенесли дерев'яний хрест і встановили на могилі.
Сьогодні Церква Різдва Христового, відновлена на Поштовій площі, справедливо зветься в народі Шевченковою. Вона є символом того, що дух свободи, який оспівував Тарас, неможливо знищити чи замурувати.
Поділ пам’ятає. Поділ береже історію. І сьогодні, у часи нових великих випробувань для нашої держави, пророчі слова Шевченка «Борітеся – поборете!» звучать для нас як наказ та дороговказ до Перемоги.