Сухе варення, яке підкорило Європу: підприємницька історія родини Балабух на Подолі

А ви знаєте, що на Подолі колись працював бізнес, назву якого кияни перетворили на окреме слово?

«Балабушки» – так у Києві називали знамените сухе варення, яке виготовляла родина Балабух.

Історія цього підприємницького успіху почалася із Семена Семеновича Балабухи. Близько 1797 року він почав виготовляти фруктове варення особливим способом – плоди зацукровували, а потім висушували. Так вони довше зберігалися і перетворювалися на своєрідні київські цукати. Семен Балабуха займався цією справою понад пів століття.

А далі почалася справжня історія сімейного бізнесу.

Після смерті Семена його справу продовжили сини. Микола Семенович Балабуха пішов далі за батька: у 1834 році придбав на Подолі садибу на розі тодішніх Олександрівської та Андріївської вулиць – сьогодні це вулиця Петра Сагайдачного, 27.

Там він облаштував виробничі цехи та магазин. У садибі одночасно працювали фабрика, крамниця і жили самі власники. Фактично родина створила на Подолі невелике підприємство повного циклу.

І бізнес зростав.

«Київське сухе варення» стало настільки відомим, що його відправляли до Парижу, Петербургу, Лондону, Риму, Варшави, Стамбулу, Берліну, Мюнхену, а продукція Балабухів отримувала нагороди на виставках у Києві, Відні та Празі. До 1917 року фірма мала фактично монопольне становище на ринку цього продукту.

Але для історії Подолу важливе не лише те, скільки заробляла родина.

Їхній бізнес створював робочі місця, підтримував торгівлю, формував репутацію Подолу як району підприємців, ремісників і виробників. Тут  створювали продукт, який асоціювався з Києвом.

І найцікавіше – ця історія досі буквально захована на наших вулицях.

А ви знаєте, де сьогодні можна знайти пам’ять про знамените київське «сухе варення»?

На Андріївському узвозі встановлена бронзова мініскульптура «Київське сухе варення» – одна з маленьких київських підказок, які дозволяють побачити за звичними вулицями історію міста.

Знаєте, де саме вона захована? Спробуйте знайти її під час наступної прогулянки Подолом.

Тож наступного разу, гуляючи Андріївським узвозом, спробуйте її знайти.

А коли будете проходити повз Сагайдачного, 27, згадайте, що саме тут колись працювали цехи родини Балабух – підприємців, які змогли перетворити звичайні фрукти, цукор і майстерність на один із найвідоміших гастрономічних символів старого Києва.

Поділ умів не лише торгувати. Поділ умів створювати власні бренди, які живуть і сьогодні.

«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний