Сторінки нашої історії. До 26-ї річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України (частина ІІІ)
Основним здобутком першої сесії українського парламенту стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р.
Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежність і рівноправність у міжнародних зносинах. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. Верховна Рада Української РСР постановляла, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона. Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. Ішлося про те, що УРСР має створити власні банки, а також самостійно формувати цінову, фінансову, митну та податкову системи, державний бюджет та контролювати використання його коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю. Наголошувалося також на проблемі екологічної безпеки. Проголошувалося право на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава перебрала право самостійно визначати порядок проходження військової служби громадянами Республіки. Задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Водночас проголошувалося, що УРСР у повному обсязі відновлює міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальному європейському процесі та європейських структурах. Визнавався обов’язок державних органів влади забезпечувати національне культурне відродження українського народу, запровадження та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Крім того, усім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національний культурний розвиток.
Досвід ухвалення Декларації про державний суверенітет важливий як приклад консолідації різних за поглядами політичних сил навколо загальнонаціональних цілей. Попри істотні політичні розбіжності, народні депутати об'єдналися навколо ідеї захисту національних інтересів, проголошення створення суверенної демократичної незалежної держави. Про безпрецедентний ступінь об'єднання політичної еліти країни свідчать і результати голосування: за ухвалення Декларації проголосували 355 з 385 зареєстрованих у залі народних депутатів Верховної Ради УРСР, проти - лише 4, і ще 18 з числа тих, що з різних причин не голосували, невдовзі попросили зарахувати їхні голоси «за».
Декларація про державний суверенітет України виявилася визначальною для подальшого процесу державного будівництва. Так, вже у 1990 р. були ухвалені зміни до Конституції УРСР, якими проголошувалося верховенство республіканського законодавства над союзним, а також Закон України «Про економічну самостійність УРСР». Декларація також сприяла піднесенню державницького духу народу України та стала провісником Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, який був беззаперечно підтверджений результатами всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.
Принципи, закладені в Декларації, консолідували не лише політичну еліту, а й все українське суспільство. Завдяки закладеним Декларацією засадам широкого суспільного компромісу Україні в процесі становлення незалежної держави вдалося забезпечити суспільну злагоду, уникнути збройних конфліктів, які спіткали інші тодішні радянські республіки - Грузію, Молдову тощо. Відчуття єдності суспільства на ґрунті спільних цінностей дало громадянам України у перші складні роки незалежності запас міцності для подолання політичних та економічних труднощів, збереження і зміцнення суверенітету.
Текст Декларації про державний суверенітет України
Допис створений за матеріалами веб-сайту Українського інституту національної пам’яті