Серце Києва б’ється на Подолі: історія, ритм і душа старого міста
Нещодавно в один із месенджерів мені написав Сурен Манукян (Suren Manukian), житель Верхнього Подолу (Виноградара). А разом із повідомленням презентував мені книгу «Шевченківський район – серце Києва» 2007 року.
Дякую, Сурене за хорошу тему для розмови. Бо іноді одне повідомлення може стати чудовим приводом згадати, яким був і залишається наш Київ.
У книзі йдеться про Шевченківський район. І тут я, мабуть, сказав би так: Шевченківський – історичне ядро Києва, а Поділ – його серце.
Поділ століттями був місцем, де місто працювало. Тут торгували, розвивали ремесла, зустрічали купців, будували й відновлювали Київ. І коли місто входило в нову технічну епоху, Поділ знову опинявся серед перших.
Саме звідси у 1892 році вирушив перший київський електричний трамвай. На Подолі працювала міська електростанція, збудована наприкінці ХІХ століття. А ще раніше, у 1871 році, тут відкрили перший київський міський водогін, хоча його зародки сягають ще початку XVII століття.
Історія Подолу почалася задовго до трамваїв, електрики та водогону.
Саме тут стоїть Іллінська церква, перша згадка про яку датується 945 роком – ще до офіційного Хрещення Руси-України. Поруч у водах літописної Почайни відбувалося хрещення киян.
На Подолі височіє Кирилівська церква XII століття – одна з найдавніших святинь Києва. Її будували та оздоблювали майстри русини – предки сучасних українців. Саме руські майстри створили тут унікальний фресковий ансамбль, частина якого збереглася до наших днів.
Тут, у Церкві Різдва Христового, проводжали в останню путь Тараса Шевченка, а згодом – Павла Чубинського, автора слів Державного Гімну України.
Тут сформувався один із головних освітніх осередків України – Києво-Могилянська академія.
Тут знайшов свій останній спочинок гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний – один із найвідоміших козацьких полководців, який здійснив похід на Москву.
І це лише частина історії Подолу.
Тому стара київська приказка, яку у своїх роботах згадував Микола Закревський:
«Верхнє місто – керує, Печерськ – молиться, а Поділ – працює»
дуже по-київськи влучна.
А взагалі, мені подобаються такі розмови між киянами. Бо наші райони ніколи не існували окремо один від одного.
Ще з часів Руси-України Верхнє місто, Поділ і Печерськ були пов'язані між собою людьми, торгівлею, ремеслами, владою, вірою і щоденним життям.
Тому тут точно немає змагання за звання «справжнього центру Києва». У кожної частини міста своя історія, свій характер і своє місце.
Але сьогодні Поділ по-справжньому доводить, що він – серце Києва. Молоддю, яка наповнює його вулиці, своїм ритмом, кав'ярнями, просторами, культурою, роботою і постійним рухом. Тут історія не стоїть за склом – вона живе поруч із сучасним Києвом.
І, мабуть, саме в цьому сила Подолу: він пам'ятає своє минуле, але завжди залишається молодим.
Тож скажу впевнено:
«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний