Просимо звернути увагу на невідворотність та суворість покарання, яке передбачено за злочини, скоєні проти основ національної безпеки

До злочинів проти основ національної безпеки відносяться:

• дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади – безпосередньо самі дії, змова про вчинення таких дій, публічні заклики, дії, вчинені особою, що є представником влади, або організованою групою, або з використанням ЗМІ (ст. 109 Кримінального кодексу України, найсуворіша санкція за цією статтею передбачає до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої);
• посягання на територіальну цілісність і недоторканість України - умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України, встановлених Конституцією України, публічні заклики до таких дій (ст. 110 Кримінального кодексу України, найсуворіша санкція за цією статтею передбачає довічне позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої);
• державна зрада - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України; звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання (ст. 111 Кримінального кодексу України, найсуворіша санкція за цією статтею передбачає довічне позбавлення волі з конфіскацією майна);
• колабораційна діяльність - публічне заперечення збройної агресії проти України, публічні заклики до співпраці з РФ (у мережі Інтернет або за допомогою ЗМІ);  зайняття посади у незаконних органах влади на тимчасово окупованій території, обрання до таких органів; пропаганда в закладах освіти; передача матеріальних ресурсів незаконним збройним формуванням на тимчасово окупованій території; організація та проведення виборів, референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до їх проведення; організація та проведення з’їздів, зборів, мітингів, демонстрацій, інформаційна співпраця з окупаційною владою; зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах на тимчасово окупованій території; участь у незаконних збройних формуваннях держави-агресора; допомога у веденні бойових дій проти ЗСУ, добровольчих формувань, утворених для захисту України (ст. 111 ¹ Кримінального кодексу України, найсуворіша санкція за цією статтею передбачає до 15 позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої).

Однак згідно із ч. 1 ст. 40 Кримінального кодексу України не  є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У разі якщо особа під час заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам зазнала фізичного або психічного примусу і зберігала можливість керувати своїми діями, ч. 2 ст. 40 ККУ відсилає до положень ст. 39 ККУ щодо крайньої необхідності. Так, не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (коли заподіяна шкода більше, ніж відвернена). Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.