Про Всесвітній день попередження самогубств – 10 вересня 2024 року

Суїцид – усвідомлений акт навмисного позбавлення себе життя. Його причини пов’язані з особистісними деформаціями людини, психотравмуючими обставинами, з соціально-економічною та моральною організацією суспільства. В світі щорічно вчиняється від 800 тисяч до 1 мільйона самогубств. Незавершені суїцидальні спроби здійснюються приблизно у 20 разів частіше, ніж завершене самогубство.

Самогубства можливо попереджати. ВООЗ закликає країни здійснювати своєчасні, ефективні, науково обґрунтовані втручання, забезпечувати всебічні підходи до вирішення проблеми. Фахівці Національного університету оборони України розглянули соціальні та психологічні чинники суїцидальної поведінки військовослужбовців в бойових умовах у зв’язку зі зростанням кількості суїцидів та раптових смертей внаслідок бойових дій, а також обговорили можливі заходи їх профілактики (http://visnyk.nuou.org.ua/article/view/285466/281251).

Військова служба належить до розряду ризикованих, з точки зору вчинення самогубств, сфер діяльності людини. Існуючий діапазон демократичних свобод для молоді обумовлює для них складнощі на військовій службі, пов’язані з обмеженням волі, суворими рамками військової дисципліни і субординації. Неможливість знайти адекватне рішення виникаючих проблем може підштовхнути частину військовослужбовців до рокового кроку. Аналіз показує, що тільки 10% військовослужбовців, які покінчили життя самогубством, страждали на психічні захворювання, мали емоційну нестійкість і бажання померти. В більшості випадків суїцидальна поведінка була криком про допомогу, який не був почутий оточуючими людьми.

За даними національних досліджень, є два найбільш небезпечні періоди появи кількості самогубств, а саме перший та шостий місяці перебування в зоні бойових дій. Основою суїцидальної поведінки завжди є конфлікт. Конфліктна ситуація стає небезпечною якщо військовослужбовець починає сприймати її як гранично складну, а власні можливості - недостатніми, відчуває гостру фрустрацію, що спонукає до самогубства як єдино можливої дії в даних обставинах.

Найбільш поширеними причинами самогубств військовослужбовців є:

• проблеми особистого життя - негаразди у інтимно-особистісних стосунках, нерозділене кохання, втрата коханої людини, смерті та зради близьких людей;
• особливості родинних стосунків - непорозуміння з батьками, важкі захворювання близьких людей, тривалі конфлікти;
• особиста життєва криза - крах життєвих установок, глибокі внутрішні переживання, відсутність можливості самореалізації;
• професійна неспроможність - негативні результати виконання службового завдання, конфлікти з керівним складом, труднощі адаптації;
• відсутність можливості фінансово забезпечити себе та близьких, боргові зобов’язання, в тому числі, кредити;
• втрата соціального статусу, престижу - звільнення з керівної посади, втрата роботи, загроза тюремного ув’язнення;
• суттєве погіршення стану здоров’я - погане самопочуття, фізичне, психоемоційне виснаження, психічний розлад, невиліковне захворювання, інвалідність, алкоголізм, наркоманія; стан афекту;
• підштовхуючі зовнішні чинники - природні фактори, збіг несприятливих обставин, принесення себе в жертву в умовах війни.

У важкій для людини ситуації з’являється гостра потреба в контакті та отриманні підтримки, хоча б добрим словом. За відсутності допомоги настає період самоізоляції. Потреба у спілкуванні різко падає. Для поведінки в цей час характерна замкненість, прагнення до усамітнення, частіше ніж звичайно вживання алкоголю, втрата інтересу до оточуючих, емоційна загальмованість, неадекватні дії та висловлювання, спалахи роздратування, прояви жорстокості, іноді прагнення будь-яким чином привернути до себе увагу. Незважаючи на амбівалентні почуття, людина свідомо чи несвідомо подає сигнали лиха, скаржиться на безпорадність, волає про допомогу, шукає можливості порятунку.

Якщо підтримка від керівництва і колективу підрозділу не отримана, особа стає здатною на демонстрацію суїциду, або на дійсний суїцид. Для своєчасного виявлення військовослужбовця, поведінка якого демонструє аутоагресію, фахівцям груп контролю бойового стресу військових частин доцільно постійно підтримувати контакт із керівництвом підрозділів, навчати, надавати допомогу у виявленні за певними ознаками підлеглих, які знаходяться у стані суїцидальної активності. Психологічна допомога полягає у зменшенні емоційної напруги і сум’яття. Недоцільно впливати шляхом умовлянь, роз’яснювальних бесід, осуду, чинення тиску. Переважаючим станом психіки під час суїциду є звуження когнітивної сфери, інтелектуальних можливостей. Тому важливими є коректна і професійна протидія звуженню думок, спроби розсунути рамки свідомості і збільшити число варіантів вибору.

Суїцидальна поведінка в бойових умовах є актуальною етичною, моральною, соціальною та медичною проблемою. Високий її ризик потребує дієвих профілактичних заходів, але на сьогоднішній день відсутня система висококваліфікованого психофізіологічного і соціологічного забезпечення військово-професійної діяльності, а також чітка система соціально-психологічного супроводу військовослужбовців, яка б дозволяла професійно вирішувати проблеми прогнозування поведінки. Відповідно до цього, є потреба у створенні методичних рекомендацій для командирів підрозділів Збройних Сил України з викладенням необхідних заходів діагностики та профілактики розвитку пресуїцидальних форм поведінки військовослужбовців в бойових умовах, з урахуванням вітчизняного та закордонного досвіду країн-членів НАТО, Канади та США.