Понад двісті років тому на цих вулицях можна було зустріти людину, чия музика згодом стала вершиною українського хорового класицизму, мова йде про Артема Веделя.

Геніальний композитор, диригент та співак із кришталевим тенором, він народився, навчався і завершив свій земний шлях саме тут, на Подолі. Його доля – це злет і водночас глибока трагедія українського генія в лещатах імперії.

Батько Артема, Лук'ян Ведельський, був талановитим подільським різьбярем, який створював іконостаси для київських храмів. Їхня родинна садиба розташовувалася неподалік церкви Різдва Христового. Своє дитинство майбутній композитор провів серед запаху дерева, фарб та релігійних співів.

Головним місцем його життя стала Києво-Могилянська академія. На Подолі Ведель пройшов шлях від звичайного студента до керівника славетного академічного хору. Саме тут він написав свої перші шедеври. Його музика дихала українською піснею, була жива, емоційна та неймовірно красива. Концерт «Доколе, Господи, забудеши мя» став світовим шедевром, де у кожній ноті відчувається крик людської душі.

У часи, коли Ведель керував капелами у Харкові та Києві, його слава була неймовірною. Проте незалежний характер, відмова від світських почестей та глибока духовність муляли око імперській владі.

У 1799 році проти композитора сфабрикували політичну справу. Його звинуватили у написанні «крамольної» записки, оголосили божевільним і без жодного суду запроторили до Кирилівської лікарні. Майже 9 років у застінках, заборона писати музику і навіть мати при собі папір з олівцем – так імперія намагалася зламати українського митця. Його твори вилучали з нотних зошитів, а ім'я забороняли згадувати. Але люди все одно співали Веделя – потайки, переписуючи ноти від руки без зазначення авторства.

Тільки перед самою смертю, тяжко хворого, композитора відпустили до батьківського дому на Поділ. Тут, у старому подільському саду за молитвою, у віці 40 років його серце зупинилося. Артема Веделя поховали на Щекавицькому кладовищі. На жаль, у ХХ столітті цей некрополь знищили, і точне місце спочинку композитора тепер втрачено.

Проте його музика повернулася туди, де народилася. Сьогодні, коли ми проходимо повз Контрактову площу чи стіни Могилянки, варто пам'ятати: Поділ – це місце сили, де гартувався і звучить досі справжній український дух.

«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний