Поділ понад двісті років тому: яким було життя, домівки та побут давніх киян

«Яким був Поділ понад двісті років тому? Якими були домівки його мешканців і що могло розповісти про господаря звичайне ліжко, скриня чи посуд?» 

У другій половині XVIII – на початку XIX століття Поділ забудовували переважно дерев’яними будинками, критими ґонтом. За високими дерев’яними парканами ховалися невеликі подвір’я з коморами, льохами, льодовнями та садами.

Подільська хата зазвичай ділилася на дві частини: в одній була житлова кімната з кахляною грубою, в іншій – кухня з піччю. У кімнаті – три вікна, дерев’яні меблі, скрині для найціннішого одягу й посуду, а на покуті – ікони, прикрашені вишитими рушниками. Перед ними світилася лампадка.

Та особливою ознакою достатку було ліжко. У заможних подільських родинах його застеляли вишитими простирадлами та ковдрами, а зверху складали справжню «гору» з подушок – іноді їх могло бути до шістнадцяти.

Бідніші мешканці часто не мали ліжок і влаштовували постіль просто на підлозі, накриваючи її рядном. Водночас і заможні, і небагаті подоляни дбайливо зберігали речі, які становили цінність для родини: найкращий одяг, посуд, родинні реліквії.

Ці деталі відкривають нам Поділ не лише як район давніх храмів, торгових площ і ремісничих вулиць. Перед нами постає живе місто – із родинними традиціями, щоденними турботами, працею, достатком і мріями.

Історія Подолу зберігається не тільки в старовинних будівлях. Вона – у вишитому рушнику над іконою, у скрині, кутій залізом, у кахляній печі та навіть у горі подушок, за якою колись можна було впізнати заможну подільську родину.

Опис тогочасних подільських будинків та інтер’єрів наводить історикиня Ольга Друг у книзі «Вулицями старого Києва».

«Серце Києва бʼється на Подолі» – Володимир Наконечний