Нехай святиться у віках в борні здобута Незалежність
«Нехай святиться у віках в борні здобута Незалежність» - ці слова викарбувані на меморіальній дошці на честь Героя Небесної сотні Олександра Плеханова, що нині встановлена у фойє гімназії №19 «Межигірська», яку Олександр закінчив у 2008 році.
Менше місяця Олександр не дожив до свого 23-х річчя і одного дня до отримання диплома бакалавра архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури. Він загинув на барикадах від пострілу снайпера під час бойових дій на Майдані Незалежності у центрі Києва 18 лютого 2014, коли силові спецпідрозділи отримали наказ штурмувати тих, хто вийшов на акції протесту проти злочинного режиму 4-го президента України Віктора Януковича. Друзі кажуть, що 30 листопада під час розгону студентів, Сашка на Майдані Незалежності не було, але вже з першого грудня він приходив туди щонайменше два - три раз на тиждень. Майданівці запам»ятали його дуже уважним, веселим, з філософським складом розуму, хлопцем. Пригадують, що в грудні 2013 року, Олександр Плеханов, спілкуючись з воїнами-афганцями біля Михайлівського монастиря, зауважив, що необхідно якомога скоріше висунути вимоги до влади, бо безглуздо протестувати без якоїсь мети. Він не мав жодних сумнівів, що Україна має підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Із спогадів очевидців, Сашко взяв шматок картону і написав на ньому 8 вимог, серед яких були вищеназвані – відставка 4-го президента України Віктора Януковича, покарання силовиків, винних у розгоні мирних демонстрантів та студентів 30 листопада та подальша євроінтеграція України. На саморобний плакат швидко звернули увагу інші активісти Євромайдану та перехожі. Навколо тих гасел на картонці зібралися люди і почали фотографуватися. Наступного вечора українські ЗМІ опублікували вимоги учасників Євромайдану до влади, і вони виявилися слово в слово подібними до тих, які намалював Сашко на простому шматку картону. Того дня, за спогадами рідних, він дуже пишався собою. А 18-го грудня, на своїй сторінці в соцмережі, Сашко зробив такий запис: «“Есть такие моменты, когда нужно хвалить себя. Признавать свои достижения. Восьмого декабря в переполненном вагоне метро люди боялись ехать на Майдан. Сегодня не боимся. Когда люди были задержаны, многие боялись, что живыми их больше не увидят. Сегодня мы не боимся. Когда Партия Рабов пришла к власти, многие боялись, что они не дрогнут. Сегодня Попов сливает протоколы на Клюева и прочих, а Богословская, Королевская перебегают. Анна Герман бледна как смерть. Сегодня не боимся. Этого мало, но это – достижение. Достижение Народа Украины. В котором принял участие каждый, кто был на Майдане сам и провожал сыновей с дочками, кто передавал сумки с продуктами, кто разговаривал с людьми. Те, кто прозрел и поверил в новый народ Украины».
Власне, всі ці спогади звучали під час урочистостей з відкриття меморіальної дошки Олександру Плеханову в рідній «Межигірській» гімназії. Вшанувати пам»ять Героя і вклонитися його матері Інні Олександрівні за те, що виховала такого сина, прийшли однокласники Сашка, їхні батьки, вчителі, студенти-однокурсники, побратими з Майдану, прості люди, яких звела доля з хлопцем, який ніколи не мріяв стати Героєм, проте став ним.
Перед присутніми виступили директор гімназії Світлана Пендюр, ректор Київського національного університету будівництва і архітектури Петро Куліков, декан архітектурного факультету Олександр Кащенко, а почесне право відкрити меморіальну дошку отримали мама Олескандра –Інна Олександрівна, заступник голови Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Валентина Міщенко та голова Київської міської організації профспілки працівників освіти і науки України Олександр Яцунь.
Перейти до фотоальбому: /gallery/80.html