Неідеальний, але єдиний у своєму роді: чому різноманітність робить український борщ нашою культурною спадщиною та силою

Не існує «ідеального» борщу. І, мабуть, саме тому він такий справжній.

У когось він густий, щоб ложка стояла. У когось – легший, літній, зелений – кислинкою. Хтось додає червону квасолю, хтось білу. Хтось варить його на ребрах, а хтось переконаний, що справжній борщ починається взагалі не з буряка, а з доброї печі та часу.

І це ще не все.

Є борщ із вишнями та грушею. Є борщ із сушеними чи смаженими карасями – густий, наваристий, із річковим смаком. 

Є десятки інших регіональних варіантів, і кожен має право називатися борщем.

Саме ця різноманітність і є його справжньою силою.

У 2022 році український борщ увійшов до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, як частина української культурної спадщини, що потребує охорони. Це не про один «правильний» рецепт. Це про живу традицію, яку передають від покоління до покоління, змінюють під свій край, сезон і родину – але не втрачають.

Сьогодні, у День борщу, хочеться говорити про нього саме так.

Не як про музейний експонат. А як про каструлю, що поволі кипить на плиті. Про буряк, який дає той самий глибокий колір. Про квасолю, що вбирає смак бульйону. Про реберце, від якого неможливо відмовитися. Про цибульку, часник, сметану і шматок свіжого хліба поруч.

А головне – про момент, коли ставиш перед собою тарілку гарячого борщу і ще до першої ложки вже розумієш: це буде добре.

Бо український борщ ніколи не був одним рецептом.

Він був і залишається нашою здатністю з простих речей створювати щось дуже своє.

З Днем борщу! - Володимир Наконечний.