На одному з будинків у порожній Прип’яті досі завмерло гасло: «Хай буде атом робітником, а не солдатом».

Ці слова сьогодні звучать як гірка епітафія ілюзії про безпеку, яку обіцяли зробити слухняною. Ми вірили, що приборкали стихію, але квітнева ніч 1986-го назавжди змінила значення слова «мир». Виявилося, що атом, навіть не вдягнений у солдатську шинель, може принести війну – тиху, невидиму, яка забирає життя без жодного пострілу.

Для нас, подолян, ця трагедія має особливий відзвук. Поділ став одним із осередків збереження пам’яті про ту катастрофу. Щоразу, проходячи повз музей «Чорнобиль» чи вдивляючись у знайомі обличчя ліквідаторів, які живуть поруч із нами, я думаю про ціну того «мирного атома».

Чорнобиль – це болючий урок про те, що будь-яка сила без мудрості та чесності стає руйнівною. Мир – це насамперед бережне ставлення до кожної душі, до нашої землі, яку ми отримали в спадок.

Сьогодні ми згадуємо тих, хто пішов у той вогонь, ставши живим щитом між нами та розгніваним «робітником». Багато з них – наші сусіди, друзі, мешканці нашого району.

Хай тиша над Прип’яттю та спокій над київськими схилами завжди нагадують нам: життя дорожче за будь-які амбіції. Створюючи майбутнє, ми пам’ятаємо про коріння, яке було обпечене, але не зламане.

Пам’ятаємо! Шануємо!