Мистецтво як голос суспільства: про зустріч зі студентами Університету культури

Громадянське суспільство починається там, де людина перестає бути лише спостерігачем.

Саме про це говорили зі студентами Факультет хореографічного мистецтва КНУКіМ Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) під час лекції та відвертої розмови в межах Тижня громадянського суспільства

Громадянське суспільство – здатність людей самоорганізовуватися, брати відповідальність за те, що відбувається навколо, захищати свої права, допомагати іншим і не чекати, поки хтось інший вирішить проблему.

Для України це особливо важливо. Ми вже бачили, наскільки сильною може бути суспільна самоорганізація. Від Майданів і волонтерських ініціатив до тисяч локальних спільнот, які сьогодні підтримують військових, допомагають переселенцям, відновлюють свої міста, зберігають культуру та реагують на виклики війни. Держава і громадянське суспільство мають різні функції, але саме їхня взаємодія робить країну стійкішою.

Тому запитував студентів: а де в цьому всьому наше місце?

Воно є всюди, де є ініціатива. Університетська спільнота може організувати благодійний виступ. Танцювальний колектив – привернути увагу до важливої проблеми. Кілька студентів – започаткувати волонтерську ініціативу. Хтось може дослідити історію свого району, хтось – зберегти родинні спогади, а хтось – просто не пройти повз людину, якій потрібна допомога.

Хореографія – є формою громадянської позиції. Мистецтво формує спільний простір, говорить про те, що для нас важливо, зберігає памʼять і дозволяє суспільству говорити тоді, коли звичайних слів недостатньо.

Говорили також про студентські роки, дружбу та людей, які завжди поруч. Бо громадянське суспільство складається не з абстрактних «громадян» – воно починається з наших щоденних стосунків, взаємної довіри, відповідальності та готовності підтримати один одного.

Дуже важлива річ, яку запропонував студентам: стати літописцем історії власної родини (започаткувати власний проєкт «Історія мого Роду»). А саме: записати історії своїх батьків, дідусів і бабусь, відновити родовід, зберегти фотографії, відео та спогади. Памʼять родини – це найменша, але дуже важлива клітина суспільної памʼяті.

Читаючи лекції з історії України студентам Університету культури – завжди наголошував: «Молодь, що знає та шанує своє минуле – заслуговує та обов’язково матиме величне майбутнє!».

Дякую декану Факультету Ользі Бігус за організацію цієї зустрічі та всій команді деканату, викладачів і студентів за відкритість до розмови. Дякую КНУКіМ! Для мене такі зустрічі цінні саме можливістю почути молодь та її думки, запитання та погляди.

Бо зріле громадянське суспільство починається з простого рішення кожного: не бути байдужим і брати участь у житті своєї країни.

І тут не потрібно чекати слушного моменту. Він уже настав!

«Мрій! Дій! Перемагай!» – Володимир Наконечний