85 років тому нацистська окупаційна влада наказала київським євреям, зібратися вранці біля перетину Мельникової та Дорогожицької вулиць

85 років тому нацистська окупаційна влада наказала київським євреям,  зібратися вранці біля перетину Мельникової та Дорогожицької вулиць. Людям наказували взяти документи, гроші, цінні речі, теплий одяг та білизну. За невиконання наказу погрожували розстрілом.

У наказі, розклеєному Києвом та околицями, було написано:

«Усі жиди міста Києва та його околиць повинні з’явитися в понеділок 29 вересня 1941 року о 8 годині ранку на розі Мельникової та Дорогожицької вулиць (біля кладовищ). Взяти із собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Той, хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний. Той, хто з громадян проникне до залишених євреями квартир і привласнить собі речі, буде розстріляний».

Для тих, хто читав ці слова у вересні 1941-го, це був наказ...

Люди приходили туди цілими родинами. З валізами, документами, дитячими речами, теплим одягом. Багато хто, ймовірно, ще не знав, що йде не на переселення, а назустріч смерті.

Серед них були кияни.

Люди, які жили на наших вулицях, ходили київськими площами, працювали, навчали дітей, заходили до храмів і синагог, купували хліб, поверталися додому. Люди, для яких Київ був просто домом.

І саме тому Бабин Яр – не далека сторінка чужої історії.

Це історія нашого Києва.

І нашого Подолу.

Поділ завжди був мультикультурним районом, де поруч жили люди різного походження і віросповідання.

Тому пам’ять про Бабин Яр – це і наша подільська пам’ять.

85 років тому в Києві людей прирікали на смерть за те, ким вони народилися.

Сьогодні, через 85 років, ми знову живемо в умовах війни. Російські ракети й дрони знову прилітають у Київ. На Подолі ми бачимо вибиті вікна, пошкоджені будинки, понівечені святині. Знову гинуть і страждають люди лише тому, що живуть у своїй країні, розмовляють своєю мовою, мають свою культуру та бачення світу.

Історія не повторюється буквально. Але вона дуже голосно нагадує нам, до чого призводить ненависть, коли людина перестає бачити в іншій людині – людину.

Бабин Яр мовчить...

Вічна пам’ять невинно загиблим у Бабиному Яру...

Пам’ятаємо, щоб ніколи більше людина не стала лише «національністю» у чужому наказі на смерть.