Куренівська трагедія ‒ одна із наймасштабніших техногенних катастроф України. Вона сталася у Києві 13 березня 1961 року. Гігантська хвиля відходів цегельного виробництва, які зливали у Бабин Яр, прорвала дамбу і за лічені хвилини затопила столичну Куренівку, зруйнувавши багато будівель та лише за офіційною інформацією – поховала заживо 145 людей. Зараз деякі українські історики стверджують, що загиблих було значно більше.

Вранці, о 08:30, пульпа (відходи Петрівських цегельних заводів, переважно змішана із водою земля), яку десять років закачували до Бабиного Яру, прорвала дамбу.

Вал, висотою у чотири метри та двадцять завширшки, руйнував все на своєму шляху: знищував будинки, перевертав автобуси, затоплював підприємства й лікарні, вбивав людей.

Земляний вал заживо ховав людей на вулицях, на робочих місцях та в їхніх оселях. Лише о 10-й годині ранку пульпа та вода з Бабиного Яру перестала прибувати.

30 гектарів площі Куренівки виявилися затопленими рідкою грязюкою.

Радянська влада піддавала суворій цензурі будь-які згадки про катастрофу. Після прориву дамби військові одразу оточили периметр катастрофи і нікого не впускали.