26 грудня 1898 року народився Євген Плужник – поет, письменник, громадський діяч, політичний в’язень радянської влади

1898, 26 грудня – у слободі Кантемирівка на Воронежчині (Росія) народився Євген Плужник – поет, письменник, громадський діяч, політичний в’язень радянської влади.

У родині було восьмеро дітей. Батько Євгена, родом з Полтавщини, хлібороб і небагатий купець, прагнув дати дітям освіту. Євген вчився у Воронежі, Ростові, а закінчив гімназію у 1919 році в Боброві. Невдовзі з родиною переїхав на Полтавщину, у Великі Багачки.

Деякий час у Великих Багачках вчителював, вів театральний гурток, сам грав на сцені. Але душа прагла творчого розвитку.

У 1920 році Плужник переїхав до Києва, де вступив до Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. Згодом кинув його і пішов учитися до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але і тут проміняв навчання на літературну творчість. До всього, додалися ще й сухоти, які він успадкував від матері. У Євгена хвороба рано перейшла в третю стадію, і це наклало відбиток на весь спосіб його фізичного існування: обмежені можливості життєвої активності, щорічні лікувальні поїздки у Крим чи на Кавказ, тривалі періоди загострень і «госпітального лежання».

У 1923 році під псевдонімом Кантемирянин (згадка про місце народження) Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». Тоді ж, у 1923 році Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоціації письменників («Аспис»), що об'єднувала тоді всю «непролетарську» літературу Києва. 1924 року Плужник стає членом письменницької групи «Ланка», яка 1926 року перетворюється на «Марс» (майстерня революційного слова). На чолі «Марсу», як і «Ланки», стояли Борис Антоненко-Давидович, Валеріан Підмогильний, Григорій Косинка. «Марс» вважали за київську неофіційну філію харківської ВАПЛІТЕ. Обидві організації були розгромлені і ліквідовані одночасно 28 січня 1928 року.

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925 рік. (фото: http://litakcent.com)

У 1926 році вийшла його перша збірка поезій «Дні». «З перших публікацій Плужник засвітився як поет високої культури, поет філософ, якого віднесли до найвидатніших імпресіоністів ХХ століття. Правда і щирість поставила його понад реальністю кривавого часу», – зауважив літературознавець Євген Сверстюк.

Література стала основним заняттям Євгена Плужника. За життя ще побачили світ друга поетична збірка «Рання осінь», поеми «Галілей» і «Канів», єдиний роман «Недуга», дві п'єси,  тритомна «Антологія української поезії», укладена спільно з Василем Атаманюком та Феліксом Якубовським. Плужник ще готував для театру третю п’єсу, писав сценарії для кіностудії, паралельно перекладав твори Гоголя, Толстого, Чехова. Разом з Валер’яном Підмогильним видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, взявся за переклад «Тихого Дону» Шолохова. У цей час загострилась його хвороба на туберкульоз, але поет продовжував працювати.

5 грудня 1934 році Євген Плужник за сфабрикованою справою більшовицького «Великого терору» був заарештований і звинувачений у терорі в справі вбивства Кірова. 28 березня 1935 році він був засуджений, але розстріл майже відразу було замінено десятирічним ув'язненням у спецтаборах.

Утім, для хворого на сухоти Плужника це було рівнозначно смертному вироку. Він помер 2 лютого 1936 року в лазареті Соловецького табору, де до останніх днів писав вірші. Перед смертю попросив види зі словами: «Я вмиюся, згадаю Дніпро і вмру». Поховали його там же, у табірній братській могилі.

«Лірика Плужника позначена глибоким трагізмом і епічною рівновагою, що засвідчила високу духовну силу культури, що не улягає тискові обставин. Про нього писали, як про казкового скрипаля, який упав у вовчу яму і хотів відкупитися від вовка своєю грою… Вовчі ями позаносило, а музика лунає понад часом», – писав Євген Сверстюк.

У 1948 році за кордоном окремим виданням вийшла збірка «Рівновага». У 1979 році у Мюнхені було перевидано всі збірки разом.

Джерело: Український інститут національної пам'яті