17 лютого в гімназії "Либідь зібралися ветерани війни в Афганістані, рідні та близькі загиблих (фото)
17 лютого в гімназії "Либідь зібралися ветерани війни в Афганістані, рідні та близькі загиблих, земляки Віктора Максименка, їм'я якого з 2013 року носить навчальний заклад, керівний склад райдержадміністрації, педагоги, учні.
«Сьогодні ми вшановуємо вас - мужніх ветеранів війни в Афганістані. Ви і ваші бойові побратими гідно виконували свій військовий обов’язок перед Батьківщиною в горах Афганістану. Ви є взірцем для молоді і, насамперед, для цих юнаків, які сьогодні отримають з ваших рук приписні свідоцтва до Подільського військкомату», - сказав Микола Григорович, звертаючись до воїнів-інтернаціоналістів. Також він вручив грамоту Подільської райдержадміністрації голові Чернігівського земляцтва Ларисі Моцар за її активну громадську діяльність у ветеранському русі Подільського району.
Присутні вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання, біля їх портретів горіли свічки пам’яті. В залі лунали пісні та вірші про війну в Афганістані у виконанні авторів-учасників бойових дій, старшокласники гімназії отримали приписні свідоцтва з рук ветеранів афганської війни, гості дарували гімназії книги та тематичні посібники.
Захід закінчився покладанням квітів до меморіальної дошки Віктору Максименку та до пам’ятника загиблим воїнам-афганцям.
Довідково:
Віктор Максименко народився у Іванівці, що на Чернігівщині. У віці 10 років втратив батька та разом з матір'ю і ще трьома дітьми переїхав жити до міста Щорс. У 14-річному віці здійснив безуспішну спробу вступити до Херсонського морехідного училища, після чого повернувся додому та розпочав навчання у професійно-технічному училищі за спеціальністю «столяр-тесляр».
Закінчивши ПТУ, Віктор вступив до Київського інженерно-будівельного інституту, де окрім навчання почав серйозно займатися спортивним скелелазінням у секції альпінізму. Максименко став переможцем чемпіонату України, а згодом і чемпіонату СРСР серед молоді, отримав звання кандидата в майстри спорту.
У 1983 році Віктора Максименка було призвано до лав Радянської армії та направлено для проходження служби до Демократичної Республіки Афганістан. Через три місяці його було призначено командиром взводу. Під час виконання завдання на Нагаханському повороті, у позицію на даху, де знаходився Віктор та ще декілька бійців його підрозділу, влучив мінометний снаряд, випущений по необачності власним же мінометником. Наслідки вибуху виявилися для Максименка трагічними — він пережив близько восьми хвилин клінічної смерті, дев'яносто днів напівсвідомого існування та більше двадцяти операцій. Врятувати зір хлопцю так і не вдалося. Окрім того, в нього була майже повністю відсутня лобова кістка, а у мізках лишилися дрібні уламки снаряду.
Незважаючи на повну втрату зору та складні ушкодження, Віктор Максименко твердо вирішив жити далі повноцінним життям і протягом 45 днів опанував абетку Брайля, аби мати змогу читати літературу. Його рішення подавати документи на факультет філософії Київського державного університету імені Тараса Шевченка викликало у оточуючих меншою мірою здивування, а більшою нерозуміння. В університеті документи Віктора спочатку навіть відмовлялися приймати, не вірячи у те, що сліпий зможе навчатися на рівні зі звичайними студентами. Проте, всупереч усім сумнівам, Максименко закінчив університет з відзнакою та влаштувався викладачем на кафедру філософії у Київському національному університеті будівництва та архітектури. Втім, і на цьому він не зупинився — за доволі короткий термін Максименку вдалося захистити в Інституті філософії НАН України кандидатську дисертацію за темою «Утопія в системі соціального знання» та отримати посаду доцента.
Окрім науки, Віктор Максименко активно займався громадською діяльністю. З 1994 по 2007 рік очолював Спілку ветеранів Афганістану Подільського району міста Києва.
Однак наслідки важкої травми давали про себе знати. Віктор не міг більше розрізняти запахи, напади пост-травматичної епілепсії раз-пораз призводили до тимчасового паралічу кінцівок та глибокого шокового стану, подолати який вдавалося лише у реанімації. 29 січня 2007 року Віктор Максименко помер. Його було поховано на Берковецькому цвинтарі у Києві.
У травні 2013 року рішенням Київської міської ради N 320/9377 ім'я Віктора Максименка було присвоєно гімназії № 34 «Либідь», що розташована у Подільському районі Києва. Крім того, на фасаді навчального закладу було встановлено меморіальну дошку на честь ветерана-афганця.
Джерело: https://uk.wikipedia.org