КМДА Київська міська державна адміністрація


Валентина Андріївна Марчинська

Валентина Андріївна Марчинська, народилася 1914 року в селі Теофилівка, Бершадського району, Вінницької області. На початок війни Валентина Андріївна вже працювала заввідділом в універмазі і, як на той час, була серйозною та зрілою жінкою. Проте, це не завадило їй, разом з подругою, піти до місцевого райвійськкомату і попроситися в діючу армію. Валентина Андріївна пригадує, що її подругу взяли служити в авіацію, а її в медсанчастину. Того дня вони бачилися востаннє. Доглядаючи за пораненими, Валентина Андріївна весь їхній біль пропускала через себе, але каже, що це додавало їй сили. У жовтні 1942-го року, її як досвідчену медичну сестру, перевели працювати на санітарний поїзд, де вона опікувалася вагоном тяжкопоранених бійців. Каже, на які тільки напрямками їх не кидали, скільки тисяч бійців вони врятували, а скільком так і не змогли допомогти, вже й не пригадати. А ще Валентина Андріївна пригадує, що найбільше поранених бійців вони відвозили в госпіталі з під Сталінграда та Києва, а вже після визволення Києва, бити ворога стало легше, бо дух у наших солдатів піднявся і ми визволяли свою Україну. Але влітку 1944-го року, коли санітарний поїзд повертався з фронту, німці здійснили масований авіа наліт і поїзд розбомбили. «Все навкруги горіло, ми виносили з дівчатами поранених. Тоді в мене був на руках безногий солдат і я не встигла відтягнути його до лісу. Пам»ятаю, що почула свист падаючого снаряду і накрила собою бійця. Далі була темнота. Вже в госпіталі, коли прийшла до тями, мені розповіли, що осколками мені перебило судини на двох ногах, я втратила багато крові, але вижила. Мій поранений солдат залишився живим», - розказує жінка. Проте, її поранення було настільки складним, що у жовтні 1944-гороку Валентину Андріївну комісували. Згодом, вже в мирний час, поранення далося взнаки, розвинувся тромбофлебіт, який призвів до гангрени і ампутації обох ніг. Зараз Валентина Андріївна Марчинська, інвалід війни 1-ї групи. Спогадами про Велику Вітчизняну війну їй слугують численні ордени і медалі, які вона отримала в роки війни і після Перемоги. Живе в Києві, у самому серці Подолу. Вірить, що наступного року святкуватиме своє сторіччя.



При використанні матеріалів посилання на КМДА обов'язкове.