Єфросинія Людвігівна Верещинська

На війні, як на війні…Єфросинія Людвігівна Верещинська народилася 1920 року…

Літо. Червень 1941. Київське студентство роз’їжджається на практику. 6 червня 1941 від’їздять на практику і студенти ІІІ-го курсу Київського геологорозвідувального технікуму. Серед них дві подруги – Єфросинія та Ніна. Потяг прямує до Азербайджану. Попереду цікаві пригоди та знахідки. Про те, що іде війна, дізнаються через місяць випадково. До селища, де базувався табір, привезли продукти і сповістили страшну звістку. Єфросинія вирішує йти на війну, так їй підказувало серце... Похід з подругою до військкомату закінчився короткою відповіддю: «На фронт не беремо. Робочі руки потрібні країні й тут».

Курси медичних сестер – єдиний шлях потрапити на фронт. Вдень робота – ввечері курси.

Весною 1942 року вийшов Указ, який дозволяв призивати жінок на службу. Єфросинію призивають на військову службу в місті Баку до полку Протиповітряної оборони. Полк «охороняв небо» прожекторами від фашистських літаків. Чергування, чергування, чергування …

Фронт рухається вперед. Полк змінює дислокацію.  Напрям — Україна.

Київ звільнено, але небо міста в небезпеці, тому полк, в якому служить Єфросинія, стоїть на варті спокою мешканців столиці.

Пекельна війна триває. Фронт зміщується до кордонів України. Міста, містечка, вузлові станції. Полк Єфросинії базується в Шепетівці, штаб – на території школи. Важке чергування закінчено. Сил вистачає на те, щоб дійти до класу, впасти і заснути. Наліт ворожої авіації. Повітряна тривога. Всі стрімголов кидаються до окопу. Єфросинія приймає рішення залишитися. Це рятує їй життя. Бомба влучає в окоп. Усі гинуть. Але на війні, як на війні… було багато горя і миттєвих радощів від перемог.

Закінчує свій бойовий шлях і Єфросинія у місті Опр, на річці Одер.

Спогади  Єфросинії Людвігівни Верещинської записали учні СЗШ №262 Подільського району Києва